ПОСМІХНІТЬСЯ, ВАС ЗНІМАЮТЬ!

 

Про ще одну додаткову функцію вчителя.

Новий навчальний рік ось-ось почнеться. І разом з купою офіційних завдань, які стоять перед учителем, є ще одна «сучасна» функція, що з’явилася у добу цифровізації.

Функція фотографа.

Перше вересня - зроби фото.

Перший урок - зроби фото.

Класна година, тематичний захід, урок, де учні щось активно роблять - зроби фото.

Не робили фото давно? Швиденько виправляй і не забудь викласти в соцмережі.

А далі починається справжній фотомарафон: відправити світлини в батьківський чат, у соцмережі школи, прикріпити хештеги керівництва, і ще, не дай Боже, щось не підписати або зробити не в тому форматі. І ти вже біжиш-біжиш-біжиш. Де там думати про якість кадру - головне зафіксувати, щоб був доказ, що захід відбувся.

Аргумент завжди той самий: «Ми повинні показувати суспільству та батькам нашу роботу». Це вже як додаткова звітність. Нібито одне фото розкаже все.

До цього всього ще одна морока - згоди на фото. Якщо батьки не дали дозволу, доводиться замальовувати, розмивати або закривати обличчя. І цей додатковий клопіт ще більше ускладнює і без того непросту роботу вчителя.

Хоча, якщо бути чесним, фото розказує не завжди те, що планувалося. Особисто я, коли розглядаю світлини, майже ніколи не дивлюся на саму подію. Мені цікаві обличчя. Обличчя тих, хто в кадрі.

Коли на фото педрада, я дивлюся на вчителів: у тих посмішках, навіть якщо вони вимушені, очі розповідають про втому, розчарування або про те, що людина явно не в захваті.

Коли кадр із першого дзвоника -начебто все яскраво: кульки, танці, надписи. Але якщо придивитися туди, де стоять або сидять діти, бачиш, що більшості відверто не цікаво.

І, звісно, є інший бік цієї історії. Бо бувають моменти, які хочеться зафіксувати щиро, для пам’яті без жодного примусу, просто щоб зберегти у світлині щось тепле й справжнє. І це від душі. Але коли ти змушений робити знімок лише «для звітності», ця різниця між щирим і вимушеним настільки відчутна, що сам процес починає дратувати. І от саме цей баланс між «хочу» і «треба» - виснажує найбільше.

Іноді ці фото розповідають про реальність більше, ніж будь-які офіційні звіти. А ми, замість того, щоб працювати з дітьми, ще й мусимо виконувати роль шкільного фотокореспондента.

І тенденція лише посилюється.

Тож, колеги, ви вже підготували камеру на своєму телефоні? Бо вже незабаром доведеться підтверджувати ефективність нашої роботи ОДНИМ КАДРОМ.

Дякую, що читаєте. Дякую, що думаєте.

#ДумкиБезМеж #ОсвітаБезПрикрас