Чому держава не може утримувати нинішню мережу закладів освіти — пояснює освітня омбудсменка

 

Україна змушена скорочувати мережу закладів освіти через демографічну кризу та обмежені можливості бюджету. Тож кількість шкіл і університетів зменшуватимуть і надалі, заявила освітня омбудсменка Надія Лещик в інтервʼю «Інтерфакс-Укрїна».

За її словами, треба чесно пояснювати суспільству, що скорочення мережі закладів освіти є неминучим.

«Держава не може утримувати таку кількість закладів освіти, тому що це витрата державних коштів», — зазначила Надія Лещик.

ЧОМУ ЗАКРИВАЮТЬ ШКОЛИ ТА УНІВЕРСИТЕТИ

Омбудсменка наголосила, що одним із ключових чинників скорочення є демографічна криза. Через війну значна частина дітей та молоді виїхала за кордон, що безпосередньо впливає на наповнюваність класів і груп.

«Зменшується кількість закладів освіти всіх рівнів і типів, відбувається злиття класів, груп тощо. Зрозуміло, що це відображається на вищій освіті», — пояснила Надія Лещик.

За словами освітньої омбудсменки, до її офісу регулярно надходять звернення від педагогів і батьків щодо закриття малокомплектних шкіл, у яких навчається по 15–30 учнів/иць. Аналогічні процеси відбуваються й у закладах вищої освіти.

Водночас освітня омбудсменка наголосила, що під час реорганізації або укрупнення закладів вищої освіти держава має гарантувати дотримання прав студентів/ок, педагогічних і науково-педагогічних працівників/ць, а також збереження бюджетних місць.

СКІЛЬКИ ШКІЛ УЖЕ ЗАКРИЛИ

Статистика свідчить про системне скорочення кількості шкіл в Україні. За даними Інституту освітньої аналітики, за останні чотири роки країна втратила 12 % закладів загальної середньої освіти.

На початок 2024–2025 навчального року в Україні функціонував 12 291 заклад загальної середньої освіти, що на 3,2 % менше, ніж попереднього року (12 701) та на 12,2 % менше, ніж до початку широкомасштабної війни (13 991). 

Загалом ЗЗСО всіх типів відвідували 3 743 887 школярів і школярок, яких навчали 380 877 учителів та вчительок. За останні чотири роки кількість учнівства зменшилася майже на 11 %, а вчительства — на 12 %.

Водночас експерти застерігають, що реальні цифри можуть бути вищими. Частина шкіл, будівлі яких зруйновані або перебувають на тимчасово окупованих територіях, формально не вважають закритими, якщо вони продовжують навчання дистанційно. Також є труднощі зі збором та оновленням даних, зокрема на деокупованих територіях.

джерело

❄️ "Дай нам мир і перемогу!" — Коляда, що торкається душі | Бог нам посилає Сина 🎶

 

Історія опери "Коза Дереза" Миколи Лисенка

 

Навчальне відео для уроків музичного мистецтва у загальноосвітній школі. Створено з допомогою NotebookLM.

Україна посіла 2 місце на Дитячому Євробаченні

  Україна посіла 2 місце на Дитячому Євробаченні, що проходило у Грузії. Про це повідомляє Суспільне.

10–річна Софія Нерсесян з піснею «Мотанка» набрала 177 балів.

Перемогу здобула Франція.

 Чи повинен вчитель робити кожного урока ШОУ? 

Чи має вчитель крутитися дзигою, щоб зацікавити учня?

Колядка - Нiчка та ясная зорями свiтила.Текст. Колядка Слава Богу, слава на висотi для розучування.

 

Нічка та ясная Зорями світила, У Вифлеємі Пречиста Діва Сина народила В яслах на сіні Приспів: Слава Богу, слава на висоті На землі мир, спокій! Слава вгорі, мир на землі, Людям добра воля! В сяйві великому пастухам у полі Ангел з'явився. Він сповістив, що в вертепі убогім Христос народився! Приспів. Сповнені радістю до хліва побігли, До ясел впали, Славу Святому Новородженому Богу віддали! Приспів. Ми також серцем до ясел припадімо, Христа вітаймо! Йому Одному, Новородженому Поклiн віддаймо!

Пісня про Миколая - Ой хто, хто Миколая любить 🎁 | Дитяча народна пісня • Авторська інтерпретація

 

Ой хто хто Миколая любить Ой хто хто Миколаю служить Тому святий Миколай На всякий час помагай Миколай Тому святий Миколай На всякий час помагай Миколай Ой хто хто к ньому прибігає На поміч його призиває Той все з горя вийде ціло Охоронить душу й тіло Миколай Той все з горя вийде ціло Охоронить душу й тіло Миколай Ой хто хто спішить в твої двори Сего ти на землі і в морі Все хорониш від напасти Не даєш му в гріхи впасти Миколай Все хорониш від напасти Не даєш му в гріхи впасти Миколай Миколай молися за нами Благаєм тебе зі сльозами Ми тя будем вихваляти Імʼя твоє величати На віки Ми тя будем вихваляти Імʼя твоє величати На віки

Вже 200 років відома різдвяна пісня "Тиха ніч" мандрує світом

 

Зоряна Мартин

Вже 200 років відома різдвяна пісня "Тиха ніч" мандрує світом 

У Зальцбурзі, у рідному місті Моцарта, роком після його смерті, в 1792 році народився Йозеф Мор – автор слів відомої коляди «Тиха ніч, свята ніч». Хлопчик зростав у злиднях в родині без батька, згодом місцевий священик зауважив талант дитини до літератури і допоміг йому здобути освіту. Після закінчення семінарії Йозеф Мор також став священиком, але до кінця життя писав поеми і складав вірші. Так у 1816 році народився його вірш «Тиха ніч, свята ніч», авторові тоді виповнилось 24 роки. Йозеф Мор через хворобу і потребу лікуватись часто переїжджав, так у 1818 р. він дістався міста Оберндорф (нині передмістя Зальцбурга ), яке зайняло в його житті особливе місце. В Оберндорфі доля звела його з Францом Ґрубером – шкільним учителем і музикантом, який грав на гітарі. Йозеф Мор і Франц Ґрубер потоваришували, знайомство не тривало довго, але ця зустріч для обох стала доленосною. Історія колядки розпочалась напередодні Різдва 24 грудня 1818 року, того дня в місцевому костелі Святого Миколая вийшов з ладу орган. Засумував Франц Ґрубер, Різдвяну богослужбу доведеться відправляти без музики. На допомогу прийшов приятель Йозеф Мор, який згадав про свій, складений два роки тому вірш «Тиха ніч», він запропонував Ґруберові написати до нього музику. Франц Ґрубер погодився, хоча складав музику вперше. Так швидко, лиш за один день, народилась проста колискова мелодія «Тихої ночі», яка опівночі після Різдвяної богослужби пролунала вперше. В костелі «Тиху ніч» заспівали її автори – Йозеф Мор і Франц Ґрубер, який акомпанував на гітарі, до солістів також приєднався церковний хор. В цей різдвяний вечір пісня здобула великий успіх і стала популярною, відтак коляда уже 200 років мандрує світом. Австрійська «Тиха ніч», так само, як і український «Щедрик» Миколи Леонтовича належать до найвідоміших і найулюбленіших у світі різдвяних колядок. Сьогодні в Оберндорфі на місці костелу Святого Миколая стоїть капличка, яка так і називається "Каплиця Тихої Ночі", а неподалік є музей, де можна дізнатися набагато більше з історії життя авторів, а також про саму легендарну пісню 

Чому в суспільстві, яке святим назвати складно, ми вимагаємо святості саме від учителя?

 Якщо система знову і знову показує освітянам, що одна помилка (непорозуміння) може коштувати їм роботи та репутації це… ?!

Віктор Громовий

Це не кар'єра. Це постійна загроза. «Дамоклів меч».

Vlad Yakymakha

Утримання вчительського стану в постійному страху — це не просто управлінська помилка. Це симптом глибшої духовної й культурної окупації. Таке явище варто розглядати не лише як соціолог, що зводить усе до статистики, і не лише як психолог, що досліджує травму. У ньому видно метафізику влади, яка намагається викорінити здатність суспільства творити себе.

Освіта — це серце культури. Не музей, не архів, а саме школа: місце, де створюється майбутній носій традиції, де звичні слова “мова”, “воля”, “світогляд” наповнюються кров’ю та рухом. Учитель у такій системі — не просто функція. Це свідок і хранитель культурної тяглості. Доки вчитель мислить вільно, культура жива.

Страх змінює все. Коли вчителя ставлять у режим постійної тривоги — перевірками, погрозами, економічною залежністю, приниженнями, — його свідомість переводять у стан оборони. Людина у страху не творить: вона виживає. Вона перестає піднімати очі до горизонту й вчить лише тому, чому наказано. У такій атмосфері втрачається не тільки свобода слова — втрачається свобода думки. Це і є культурна окупація: не зруйнувати школу, а зруйнувати здатність школи творити.

Окупована освіта стає інкубатором покори. Замість осмисленої історії там живе зручна міфологія. Замість національної гідності — риторика «не висовуйся». Замість діалогу — монолог начальства. І ця деформація непомітно передається дітям: вони вчаться не знанням, а атмосфері. Страх учителя породжує безголосе покоління.

Але культура має одну хитру властивість: вона продовжує рости навіть у тріщинах. Нація вивітрює окупаційні нашарування, як вітер вивітрює пил зі скелі. У кожній країні, що проходила через тиск або пряме поневолення, саме вчительський стан ставав першою точкою пробудження. Кумирів змінювали на мислителів. Страх — на відповідальність. Покору — на гідність.

Тому питання про страх у школі — не про зарплати й нормативи. Це питання про свободу культури. Для суспільства, яке прагне вирватися з колоніального минулого, відновлення гідності вчителя є актом самовизначення. Це схоже на повернення голосу після тривалого мовчання: спершу тіло лякається звуку, але згодом згадує, що може говорити на повні груди.

Культурна деокупація освіти починається зі зміни логіки. Вчитель — не носій страху, а носій смислу. Не адміністрований гвинтик, а співтворець майбутнього. Школа — не підрозділ державної дисципліни, а лабораторія людяності. І саме там народжується етичне ядро нації: здатність бачити світ ясними очима, відрізняти правду від облуди, не боятися бути собою.

Коли в класі зникає страх, зникає й окупація. І з’являється те, що найважче знищити будь-якій імперії: вільне покоління.

Олександр Козлов

Система, яка надмірно карає за поодинокі помилки чи непорозуміння, руйнує довіру, гальмує розвиток і змушує найкращих фахівців тікати з професії, перетворюючи школу на місце, де панує страх, а не натхнення.

Юрій Лісовенко

Біда в тому, що вчителів зробили окремою кастою і вважають за нормально вимагати від них більше чим від пересічного громадянина.

Людині потрібна людина: як уникнути появи Мауглі цифрової епохи?

Громовий Віктор

Ледь не щодня попри війну у нас проходять освітні форуми (конференції, хакатони, фестивалі тощо). Там, як правило, пропонуються «мегакруті» інструменти з використанням штучного інтелекту та екранні рішення для навчання дітей.

Але чого там бракує, так це акценту на особисті контакти між людьми під час освітнього процесу та вдома. А потім ми шоковані тим, що діти приходять до школи розбалансованими, відірваними від реальності та нездатними впоратися зі стресом.

Бо людині потрібна людина! Інакше відбувається здичавіння і поява Мауглі цифрової епохи.

Так, саме «старомодні» і вічні особисті зв'язки між людьми, тілесний контакт – це саме те, чого прагнуть і чого потребують наші діти.

Середовище, в якому сьогодні виростають наші діти є неприродним для людства і воно шкодить їхньому розвитку.

Так, мобільні телефони крадуть дитинство. Діти більше не бігають на вулиці з подряпаними колінами, аж поки не засвітяться вуличні ліхтарі.

Вони не катаються на велосипедах та не будують піщані фортеці з друзями, не лазять по деревах.

Натомість вони гортають вебсторінки й губляться у світі, який не є реальним.

Їх затягує в онлайн-світ ще до того як вони встигають пожити в реальному. Як наслідок, самотність і відсутність друзів…

Маємо, що маємо: різке погіршення психічного здоров'я.

А це лише одна з багатьох ознак того, що щось пішло не так.

Додіджиталізувались до самого краю. Тепер треба повертатись до основ. Старої доброї школи з олівцем та папером.

Усе більше зустрічаю ось таких повідомлень: середня школа Макферсона оголосила в листі до сімей, що учні здадуть свої Chromebook наприкінці семестру. Директорка школи Інге Еспінг підкреслила: дослідження показують, що зменшення часу, проведеного перед екраном, покращує навчання та психічне здоров'я учнів середньої школи.

• Доки діти не проводитимуть більше часу за читанням книг та іграми на свіжому повітрі, ніж за переглядом TikTok-сторінок та відеоігор, вони не розвинуть достатньої концентрації уваги чи навичок емоційної регуляції, необхідних для слухання та навчання.

Людині потрібна людина

От чому, наприклад, зараз поширена така ефективна щодення рутина як позитивне привітання перед дверима класу (PGD – positive greetings at the door).

Стратегію TUMS біля дверей створила д-р Лаура Ріффель.

Touch - Use their name in a positive way - Make eye contact - Smile = TUMS

Абревіатура TUMS означає чотири кроки:

1. доторкніться,

2. використовуйте ім’я учня в позитивному ключі,

3. встановлюйте зоровий контакт

4. посміхайтеся.

Цю стратегію було розроблено у відповідь на дослідження, які показали переваги вітання учнів біля дверей.

Що робити з некерованими дітьми та некерованими класами?

На ФБ-сторінці The Regulated Classroom називають чотири основні практики, які повертають те, що раніше в дитинстві виникало природним чином:

🤝 Зв'язки - Справжня безпека у відносинах завдяки особистим, а не віртуальним контактам.

⚡ Активатори – Фізична активність та викид енергії (а не ігрові кліки).

🙏 Афірмації - Справжні позитивні враження від спілкування з реальними людьми (а не похвали, згенеровані штучним інтелектом).

🌊 Утилізатори — втілені практики, які дійсно заспокоюють нервову систему (а не віртуальний додаток, який рекомендує вам «подихати глибоко»).

Сьогодні важливо усвідомити ось ці прості істини:

💥Дітям не потрібно більше екранів. Їм потрібно більше ЗВ'ЯЗКУ.

💥Їм не потрібен штучний інтелект. Їм потрібні регульовані ДОРОСЛІ.

💥Їм не потрібні е-додатки. Їм потрібні ІГРИ, РУХ і ЛЮДСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ.

Саме це формує регульовану нервову систему. Саме це ми втратили. І саме це зараз слід повернути.

джерело

 Пише колега: "якщо у вас є покликання до бідності та хронічної втоми, робота вчителем ідеально вам підійде".

3 грудня в Україні відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю

 

Повномасштабна війна змінила суспільне розуміння інклюзії: поруч із нами стало більше людей, які мають досвід травм і користуються протезами

У цей день Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України нагадує про правила коректної комунікації та поваги до гідності кожної людини.

Фахівці радять не уникати контакту.

Відведений погляд або демонстративна байдужість можуть сприйматися як небажана реакція.

Не варто ставити питань про травму.

Такі запитання є особистими, і людина сама визначає, чи готова ділитися досвідом.

Не рекомендують коментувати протез.

Оцінні фрази привертають увагу до пристрою, а не до людини.

Фахівці застерігають від висловлювань зі змістом жалю.

Люди з протезами ведуть звичайне повсякденне життя й не потребують героїзації.

Протез не слід торкатися без дозволу.

Це особиста річ, тому будь-яка взаємодія має відбуватися тільки за згодою.

У випадках, коли потрібна допомога, радять уточнювати це запитанням.

Людина сама визначає, чи потребує підтримки.

Фахівці не рекомендують уживати жарти на тему втрат чи "кіборгів".

Навіть нейтральний на перший погляд гумор може бути недоречним.

У разі випадкової помилки варто спокійно вибачитися.

Щирість у спілкуванні цінують більше за формальну обережність.

Якщо виникає невпевненість, фахівці радять уточнювати потреби людини.

Запитання про комфорт демонструє повагу.

Протез не є обмеженням - це інструмент, який допомагає людині залишатися активною в навчанні, роботі та щоденних справах.

Друзі, яка сертифікація?

Союз освітян України

Yurii Ivanovych ·1 год ·

40% шкіл України вже мають проблеми з вільними вакансіями. Зарплати педагогів фактично прирівняли до зарплат прибиральників у магазинах. Учитель, який має освіту, відповідальність і працює в умовах війни, отримує приблизно те саме, що людина без спеціальної підготовки. Це реальність, яку влада вперто не хоче бачити.

За Єдиною тарифною сіткою оклади виглядають так:

— 1 тарифний розряд — 3 195 грн (база для всіх).

— 10 розряд — 5 815 грн.

— 12 розряд — 6 773 грн.

— 14 розряд — 7 732 грн.

Це базові оклади без надбавок. Навіть якщо додати престижність, класне керівництво, ООП, кабінети, шкідливі умови та інші “бонуси” — більшість учителів ледве дотягують до середньої зарплати по країні, а часто й ні.

Десятки нікому не потрібних конкурсів, безкінечні звіти, курси, семінари — макулатура, від якої вже всі втомилися. Ви думаєте, молодь піде працювати в школу після всього цього? Додайте ще “мамок, які все знають”, адміністрації, яка досі працює сталінськими методами, і тотальну недовіру до вчителя.

А тепер порахуйте, який відсоток учителів піде зі школи після війни.

Когось тримає бронювання.

Когось тримає чоловік чи дитина на фронті.

Когось — просто страх, бо розуміють, що більше нікому стояти перед дітьми.

Замість реформи — латання дірок. Замість підвищення зарплат — “доплати тисячі”, які не вирішують проблему, а лише маскують її. Замість підтримки — контроль, звіти, папірці й вимоги.

Так продовжиться ще трохи — і ви справді будете шукати вчителя в Червоній книзі України. Професія, яка тримає країну, на очах перетворюється на виживання. І влада робить вигляд, що все добре, поки школи порожніють.

Наталія Демиденко

А в дитсадках мови немає про надбавки. Оце така зарплатня у педагогів вихователів... ГАНЬБИЩЕ ЯКОЇ СВІТ НЕ БАЧИВ! РОЗУМНІ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ!