Парадокс продуктивності або «Парадокс Солоу»

 

Віктор Громовий

Вибране  · 3 год  · 

Кожні 10-15 років з’являється ілюзія щодо можливості прориву до якісно вищого рівня освіти завдяки науково-технічному прогресу.

• У 80-ті роки чекали освітнього дива від технічних засобів навчання(ТЗН), які зобов’язували використовувати ледь не на кожному уроці. Кіноапарати, діаскопи, кодоскопи аж ніяк не допомогли.

• У 90-ті чарівною паличкою вважали комп’ютеризацію школи в поєднанні з широким використанням відеомагнітофонів та копіювальної техніки. От як тільки у нас буде співвідношення «один учень: один комп’ютер», як тільки запустимо ІКТ, як тільки в кожній школі буде ксерокс…

• У 00-х роках уся надія була на сьомий континент Інтернету, завдяки якому на «кінчиках пальців» користувача відкривався необмежений доступ до знань.

• У 10-х роках сподівались на соціальні мережі як потенційні "спільноти, які навчаються" та на проектори, інтерактивні дошки, НУШ-осередочки, розцяцьковані коридори, одномісні парти тощо.

• У 20-х маємо пережити ще одну ілюзію, пов’язану зі штучним інтелектом...

А потім, можливо(але це не точно!), зрозуміємо, що людині для успішного розвитку потрібна людина і повернемось до простих і зрозумілих принципів дидактики. Бо діти за останні тисячоліття не змінились.

Тому треба перш за все вкладати у вчителя, його професійних розвиток та благополуччя.

І мотивувати учня…

А досі ми не на те, робили ставку. Тому освіта шкутильгає. На обидві ноги.

P.S. «Парадокс Солоу».

Є так званий парадокс продуктивності (англ. productivity paradox), який сформулював ще 1987 році нобелівський лауреат з економіки Роберт Солоу.

Він тоді констатував: «Сьогодні ознаки комп’ютерної епохи можна побачити повсюдно, крім статистики продуктивності праці».

Якщо провести аналіз «витрати-ефект» в освіті доведеться констатувати: за останні 20 років вкладено величезні кошти в ІКТ, а якість освіти не тільки не зросла, а й впала до критично низької позначки.

Всюди тепер є проектори та інтерактивні дошки, ми застосовуємо новомодні освітні технології, в кишенях у наших учнів ґаджети, які відкривають їм широкий доступ до інформаційних ресурсів…

А технології не спрацьовують, довгоочікуваний ефект від цифрової трансформації освіти близький до нуля.

Не існує жодної «чарівної палички» для радикального покращення освіти поза школою.

Словник

Парадокс продуктивності (англ. productivity paradox) — продуктивність працівника зменшується попри поліпшення в технологіях.

Цей парадокс набув популярності завдяки широко цитованій статті^[1] Еріка Брінолфссона^[en], який помітив очевидну суперечність між приголомшливим збільшенням комп'ютерних потужностей і відносно повільним зростанням продуктивності на рівні економіки загалом, окремих підприємств та численних застосувань. Часом його називають Комп'ютерним парадоксом Солоу, маючи на увазі слова Роберта Солоу, які він сказав 1987 року: «Ви можете побачити еру комп'ютерів усюди, крім статистики з продуктивності»^[2]. Парадокс отримав формулювання, як «невідповідність між кількістю інвестицій в інформаційні технології та віддачею на національному рівні»^[3].

Гниття мозку в TikTok – це бездумний самосаботаж за допомогою додатка соціальних мереж TikTok

 Віктор Громовий

Вибране  · 1 дн.  · 

А є ще термін «TikTok Brain rot»(TikTok загнивання мозку).

Коли батьки помічають, що їхні діти більше не можуть додивитися повний фільм, бо він здається «занадто повільним».

Домашнє завдання? Це також стає величезною проблемою. Мозок, особливо дитячий, настільки звик до цих швидких викидів дофаміну з TikTok, що більш «нудні» заняття, такі як читання чи навіть спілкування з друзями в реальному житті, стають все важчими... https://unplugged.rest/blog/tiktok-brain...

Гниття мозку в TikTok – це бездумний самосаботаж за допомогою додатка соціальних мереж TikTok.

Це явище можна пояснити залежністю від будь-якого швидкого дофамінового стимулятора, такого як, наприклад, нікотин.

Як каже творець TikTok Джоел Кейв: «Один з найпростіших способів визначити, чи чийсь мозок зруйнований соціальними мережами, — це помітити, як часто вони використовують інтернет-жаргон».

Див. "Гниття мозку в TikTok: епідемія". https://woof-mag.com/.../10/17/tiktok-brain-rot-an-epidemic/

Гниття мозку в TikTok має бути зупинено https://thecolgatemaroonnews.com/.../unpopular-opinion.../

Мотиваційні проблеми учнів у майбутньому

 

4 типи мам, які несвідомо виховують невпевнених у собі дітей

 

Психологи, психотерапевти та психіатри України

Ідеальних мам - так само, як і ідеальних дітей - не існує. Але навіть знаючи це, важко часом помітити власні виховні помилки. Ми часто списуємо складнощі на «важкий характер дитини», замість того щоб подивитися в дзеркало.

То які ж звички можуть зробити з дитини невротика або «невдаху» в дорослому житті?

Вічно незадоволена мама

- Приніс похвалу з фізкультури? «Краще б вивчив таблицю множення».

- Намалював гарний малюнок? «Краще б прибрав іграшки».

Такі зауваження часто звучать автоматично, без злого наміру - але ранять глибоко.

Результат: дитина виростає з низькою самооцінкою і постійним відчуттям провини. Або підлаштовується, або діє наперекір.

Що робити: зупинитися і запитати себе - чого я насправді чекаю? Чи не проектую я на дитину свої нездійснені мрії?

Мама-контролерка (або мама-«ми»)

«Ми пішли до школи».

«У нас проблеми з друзями».

«Ми записались на гурток».

Така мама живе життям дитини й повністю розчиняється в її потребах, забуваючи про себе.

Результат: дитина виростає емоційно залежною. А згодом - шукає заміну мами в токсичних стосунках або шкідливих звичках.

Що робити: поважати межі дитини, дбати про себе, дозволити помилятися.

Мама-диктаторка

«Я краще знаю, що тобі потрібно».

«Ти маєш слухатись, бо я мама».

«Не сперечайся з дорослими».

Це мами, які самі росли в строгості й повторюють цю модель.

Результат: дитина не вміє висловлювати свої емоції, боїться проявити ініціативу, бо з дитинства звикла тільки виконувати накази.

Що робити: іноді міняйтесь ролями - нехай дитина вирішує, а ви підкоряєтесь. Дайте відчути, що помилятись - це нормально.

Мама-обожнювачка

«Він ще маленький!»

«Це не його вина, це вчитель несправедливий».

«Не чіпайте його - він особливий».

Така мама не ставить меж і завжди на боці дитини, навіть коли та чинить погано.

Результат: дитина виростає егоїстом, якому важко адаптуватись у реальному світі. Бо там - не мама, і там не все дозволено.

Що робити: навчити, що за кожну дію є наслідок. Встановити правила й бути послідовною.

Бо любити — це не означає робити все за дитину.

Любити - означає виховувати її сильною, чуйною і відповідальною.

Хай це буде нагадуванням для нас усіх

Запитай психолога

Допоможіть вчителям розправити крила, бо розбіжаться

 

Віктор Громовий

Вибране  · 5 год  · 

Вчитель важливіший за навчальну програму, технології чи результати тестів. Нам потрібно почати ставитися до вчителів відповідно до їхньої провідної ролі.

Бред Джонсон

Наші високооплачувані НУШики на грантах думали, що можна збудувати НУШ шляхом посилення гноблення та пресингування вчителів. "Агентозмінська" модель реформування освіти зверху очікувано з тріском провалилась. Наступну спробу після відбудови освіти (років через десять, якщо забудемо про отетофсьо) треба буде почати з того, що ніколи не робили за всі роки незалежності: плекання вільного, матеріально забезпеченого ВЧИТЕЛЯ!

Пише вчителька, яка щойно вийшла на пенсію після 39 років вчителювання:

«Хотіла піти, коли буде 40 років педстажу, але не могла змусити себе залишитись у школі навіть ще на один рік.

Як би я не старалась, скільки б сил я не вкладала у свої уроки чи спілкування з сім'ями… нікому й ніколи не видавалось, що я зробила достатньо. Завжди я недопрацьовувала і була в чомусь винна.

В освіті створено культуру недовіри! Мені увесь час треба було доводити, що я не б’ю байдики, а таки працюю(виставляти відео-фотозвітики, прикриватись сертифікатиками та дипломами тощо).

У американських колег є така приказнка: "Teaching is to improve, not to prove"(Вчителювання призначене для вдосконалення, а не для доведення).

Допоможіть молодшим вчителям розправити крила, бо розбіжаться».