Що буде, якщо зробити вчителів пригнобленою й упослідженою верствою населення?!

 

30 років українська освіта знаходиться в колі перманентних "реформ", які, незважаючи на благі цілі, не змінили нашу освіту на краще. Чому?

Ключове — у суспільстві відсутній запит на якісну освіту. У всі часи якісна освіта виступала в ролі такого собі "соціального ліфту", за допомогою якого можна було здобути високий соціальний статус та можливості для комфортного і безбідного існування. Чи надає освіта в Україні такі можливості? На жаль, ні.

Запит на якісну освіту визначається престижністю і рівнем оплати висококваліфікованої праці, тобто такої, яка надає змогу отримувати максимальну додану вартість на одиницю виробленої продукції.

В українських реаліях у ієрархії професій та системі оплати праці, де ці питання врегульовані державою, існує "зрівнялівка" та підміна понять.

Посадові оклади визначаються тарифною сіткою, яку затверджує Кабінет Міністрів. Тарифна сітка визначає розмір тарифних ставок оплати праці працівників у залежності від складності виконуваних робіт та кваліфікації працівників. І тут ми маємо перший "фокус" — тарифна ставка І розряду складає 3195 грн, і це при тому, що встановлена законом про Держбюджет 2025 року мінімальна заробітна плата становить 8 000 грн. Всі наступні тарифні розряди визначаються множенням на певний коефіцієнт, і до 14 тарифного розряду включно, тарифні ставки менші за мінімальну заробітну плату.

Щодо вчителів:

- вища категорія - 14 розряд;

- перша категорія - 13 розряд;

- друга категорія - 12 розряд;

- без категорії - 10-11 розряд;

14 тарифний розряд — 7 732 гривні, 10 тарифний розряд — 5 815 грн. Щоб вчителям не було так сумно і вони не покинули працювати в школі. ще у 2017 році урядом було встановлено доплату у розмірі 10% тарифної ставки, тобто 14-ий розряд — 8 505 грн., 10-ий розряд — 6 396 грн.(це до вирахування податків). Ви ще не забули, що мінімальна зарплата 8 000 грн? Так, ще є доплата за "престижність педагогічної праці"(смішно, чи не так?) у розмірі від 5 до 30% тарифної ставки, але її фінансування не передбачено чинною формулою розрахунку освітньої субвенції, тобто вона виплачується за рахунок коштів засновника закладу освіти.

Так держава визначає престиж освіти.

Яка може бути мотивація до навчання та здобуття освіти, коли випускник університету має заробітну плату у рази меншу, ніж працівник з низьким рівнем кваліфікації? Так, йому пообіцяють, що через 20 років, коли він буде працювати на півтори ставки, він теж зможе отримувати 12 тисяч. Запитання — хто у своєму розумі буде чекати 20 років, коли його діти хочуть їсти вже сьогодні, і прибиральник вдома не перевіряє зошити та щовечора не "підвищує кваліфікацію" на незчисленних вебінарах. У такій ситуації в школах залишаються працювати тільки ті, яким хтось(чоловік, батьки) може забезпечити задоволення працювати з дітьми, або ті, кому вже незабаром на пенсію.

У всьому світі рівень оплати праці визначається ступенем її складності, відповідальності та тривалістю потрібної для цього професійної освіти. У бюджетній сфері, особливо в освіті, вчитель та викладач — раб системи, які працюють не задля достойної оплати, а задля того, щоб "була робота". Саме це є причиною того, що батьки наших учнів відносяться до вчителів, як до "лохів", які не змогли нічого досягти в житті, а до школи — як до закладу, де наглядають за їх дітьми, такий собі "дитячий садок від 6 до 17 років".

Вдумайтесь, який безмежний рівень цинізму наших можновладців!!! Помножити вчителя на нуль, звести реальну престижність його праці до від’ємних показників і доплачувати "за престижність педагогічної праці" жалюгідні копійки замість того, щоб виконувати Закон України «Про освіту» в частині оплати праці.
Уже понад 30 років у найбільшій країні Європи ставиться грандіозний соціальний експеримент: що буде, якщо зробити вчителів пригнобленою й упослідженою верствою населення?!
У 90-ті могли навіть місяцями зарплату не платити, зараз тримають стартовий посадовий оклад нижче мінімалки…
Експеримент показав очікувані наслідки: буде в «сухому залишку» найбідніша країна Європи, яка зрештою опиниться на грані національної катастрофи.
Зараз ми є для всього світу ще й наочним прикладом того, як не слід проводити освітні реформи: ніколи не робіть так як зробили нушики в Україні.

Віктор Громовий