Як тільки припинять
давати гранти "на реформи",
усі наші штатні змінотворці зникнуть,
як роса на сонці.
субота, 8 липня 2023 р.
пʼятниця, 7 липня 2023 р.
«Хліба й видовищ» vs «Серце віддавати дітям»: що насправді вимагають від сучасної української школи
Виникає запитання: а чи є запит українського суспільства щодо створення іншої школи? Якщо є, то:
Де свіжі проривні ідеї та всенародна увага до людей, які змінюють мислення?
Де палкі загальнонаціональні дискусії про майбутнє школи?
Де захопливі зіткнення ідей, які сформують лідерів освіти ХХІ століття?
Чому величезна протестна енергія вчительства досі не народила лідерів, спроможних її дбайливо зібрати та сконцентрувати у потрібному напрямку?
Відкрийте будь-яке солідне західне видання, і ви відразу ж побачите, які освітні проблеми знаходяться там у центрі громадської уваги. У нас відбувається тотальна деінтелектуалізація, а там жваво обговорюють:
Як штучний інтелект вплине на освіту?
Як можна розширити горизонти можливого в освітньому середовищі, наприклад, за допомогою iPad?
Які є найефективніші способи підтримки соціально-емоційного благополуччя педагогічного персоналу школи, учнів та сімей?
Як вчителі та учні можуть скористатися технологією розпізнавання мовлення?
Які стратегії та практики онлайн-навчання є ефективнішими та як забезпечити безперервну освіту в гібридному або віртуальному класі?
Як допомогти учням знайти розумний баланс у цифровому світі?
Які стратегії залучення до уроків робототехніки найкраще працюють?
Як подолати негативні наслідки так званого «токсичного позитиву» (вимушеної життєрадісності), який є у школах?
Якщо ми й надалі стоятимемо осторонь цих дискурсів, усе, що відбуватиметься в українській освіті, буде лише «вечорами на хуторі поблизу…» Європи.
Основний показник продуктивності спілкування – досягнення суспільного порозуміння, спрямованого на вибір кращих життєвих перспектив. Чи є у нас таке порозуміння з питань перспектив розвитку освіти?
На жаль, навіть громадські обговорення, наприклад, проєктів нормативних документів, зазвичай є удаваними й проходять за таким сценарієм: запрошують вносити пропозиції – люди пишуть, пропонують, надсилають – реакції жодної. Немає навіть елементарної відповіді: «Дякуємо, отримали». І у людей очікувано виникає відчуття того, що вони займаються сізіфовою працею.
Ті теми, які вже там, на Заході, пройшли етап суспільного осмислення і поступово утвердились у педагогічній культурі, у нас стають актуальними лише в одному випадку – коли під це дають гранти.
Тоді навколоосвітянські спритники, які на цьому роблять свої статки, хапаються за чергову золоту жилу. Звісно, їм однаково, що впроваджувати: академічну доброчесність чи інклюзію, гендерні підходи чи соціально-емоційне навчання, протидію булінгу чи якість освіти… Вони просто скомпілюють із західних джерел якийсь посібник з «модної» тематики, проведуть гучну презентацію, серію семінарів… і на цьому все.
Зрештою, обдурити грантодавців для таких спритників – не проблема. Проблема – перейняти аудиторію тематикою, якою ти сам не надто перейнявся. Адже переконання йдуть від переконань. Тому, як наслідок, з’являється звичка до подвійних стандартів: думати одне, говорити друге, а робити третє.
ЩО Ж У ПІДСУМКУ?
Як і дві тисячі років тому, лозунг «Хліба й видовищ!» беруть на озброєння ті, хто апріорі не здатний до продуктивної роботи. Робота – це їхній протиприродний стан, вони лише вважають, що їм усі зобов’язані.
Саме в цьому середовищі й народилось суто споживацьке ставлення до школи, яке не підіймається вище перших двох сходинок піраміди Маслоу: «Дай! І щоб усе було безкоштовно!». Як і у часи Римської імперії, наші популісти цинічно грають на примітивних інстинктах натовпу – тобто, вкидають «гарячі теми» на кшталт поборів чи булінгу.
А от ті, хто «серце віддає дітям», дуже хотіли б розраховувати на жвавий інтерес батьківської громадськості до побудови справді нової української школи, а ще – на відповідальність, довіру та світлі помисли.
Освітній експерт:
Що таке токсична продуктивність праці та чому вона стосується більшості українських вчителів
В освіті існує токсична культура, в якій перепрацювання асоціюється з поняттям «хороший учитель».
Якщо ми як належне сприймаємо похвалу, на кшталт «вчителі – супергерої», ми «годуємо звіра, який нас пожирає» і запускаємо механізм власного нещастя. Так кажуть освітяни на дикому Заході, коли йдеться про нормалізацію нагальних змін, які мають відбутися в освіті.
Вони пишуть про «токсичну продуктивність праці в освіті» від якої треба негайно відмовлятись. Цитую:
Твоя понаднормова робота – це не знак пошани, а системна проблема, яка призводить до вигорання.
Я не прихильник нездорового менталітету: «вчителювання – це все моє життя».
Настав час припинити розглядати понаднормову роботу як «знак почесті» для вчителів.
Перевтома не зробить вас кращим учителем, тож не треба жертвувати своїм фізичним і психічним здоров'ям. Ми заслуговуємо на баланс між роботою та особистим життям.
В освіті існує токсична культура, в якій перепрацювання асоціюється з хорошим учителем.
Треба припинити романтизувати шалений темп роботи та стійкість вчителів.
Якщо в школі ви робите все можливе і неможливе, це означає, що ви не дбаєте про себе. А якщо ви не піклуєтесь про себе, незабаром ви не зможете піклуватися ні про кого.
От такі там настрої. Не вірите? Прочитайте хоча б цей матеріал «It’s time to stop wearing overtime as a badge of honor».
«Токсична продуктивність» – це не просто новенький термін для позначення одного з варіантів трудоголізму. «Токсична продуктивність» – це, по суті, нездорове бажання бути продуктивними у будь-який час, за будь-яку ціну.
Коли токсична продуктивність керує життєдіяльністю, люди, які мають цю «професійну хворобу», навіть у випадку, коли «все зробили», можуть відчувати провину за те, що не зробили більше.
«Токсична продуктивність» не вигідна і роботодавцеві, адже зрештою люди, які надмірно зосереджені на самооптимизації, емоційно вигорають і стають менш продуктивним. Адже їхній організм не може впоратися з величезним обсягом навантажень і, як наслідок, виникає дистрес (руйнувальний стрес).
На жаль, в освіті вчителі й особливо керівники школи по вуха занурені у так звану суєтну культуру (Hustle culture), яка ніколи не відпускає. Ми увесь час у роботі: сповіщення у соціальних мережах, е-мейли, дзвінки, список завдань на вечір.
Чи не найголовніше завдання в освітній сфері – це боротьба з культурою токсичної продуктивності. «Культура токсичної продуктивності» – це ще відносно новий термін, але в нашому суспільстві з радянських часів начхати на людину. Не лише посттоталітарне суспільство не цінує людину, а дуже часто ми не цінуємо і самі себе. Зокрема, робимо те, що не сприяє нашому емоційному та психічному здоров'ю. Найсумніше, що часто ми вчимо цьому і власних дітей, моделюємо для них відповідну поведінку та склад мислення (toxic productivity mindset). Так відбувається передача естафетної палички «травм поколінь». Ми запрограмовані на те, щоб зробити якомога більше за день. Важко, але треба переробити свій розум так, щоб у ньому утвердилась проста думка: люди працюють, щоб жити, а не живуть, щоб працювати.
Аксіома 1: Будь-яка жертовність є абсолютно недоречною у добре організованому освітньому процесі
У мене ніколи не викликав захоплення міф про «подвиг Матросова», який був одним із наріжних каменів радянської пропаганди. Якщо він змушений був грудьми затуляти амбразуру, це означало лише одне: відповідні інтендантські служби не подбали про те, щоб в його руках у потрібному місці й потрібний час була граната.
Якщо перефразувати слова Галілея («Нещасна та країна, якій потрібні герої»), вийде: «нещасна» та сфера життя і безперспективна та робота, у якій вся надія на героїзм працівників. Не на бездоганне забезпечення освітнього процесу, а саме на героїзм. Ситуація коли успіху досягаєш не завдяки, а всупереч.
Звісно, пропагандистська машина ще з радянських часів деформувала (і продовжує активно доформовувати зараз!) нашу свідомість. Старше покоління вчителів виховане на тезі: «спочатку думай про Батьківщину, а потім про себе».
Я теж так вихований і мені це не раз «вилазило боком». Зокрема, у 90-ті, коли створював гімназію, я теж був переконаний, що треба пожити якийсь час жертовно заради побудови нової освіти незалежної України. Але не може бути жертовність нормою упродовж усього професійного життя. Звісно, якщо ти не мати Тереза.
Тільки на віддалі часу усвідомив, що мої півтора десятиліття героїзму і жертовності на посаді директора гімназії, по суті сприяли збереженню гнилої та вкрай неефективної системи.
Так, я подбав про майже тисячу учнів і сотню вчителів, але одночасно я і прикрив тих можновладців, які б мали виконувати свої прямі обов'язки із фінансово-господарського забезпечення роботи школи. Мали б виконувати, але не виконували. Казали, що немає грошей в бюджеті.
Коли вже став депутатом обласної ради й отримав доступ до документів, ну просто чманів від нахабства та цинізму тих, хто роками активно «освоював» бюджет і розкрадав власність міської громади.
Звісно, вони могли особливо і не перейматись освітою, бо там був я. І були такі ж «дурні», як я, колеги, фанати-директори шкіл та ентузіасти-вчителі. Тому представники «засновника» лише раз на рік перевіряли «готовність школи до нового навчального року» і упродовж року усіляко заважали нам працювати своєю бюрократичною вакханалією, патологічною жадібністю і войовничою некомпетентністю.
Усе, що вдавалось зробити, було не завдяки, а всупереч Системі.
Аксіома менеджменту: якщо ти виконуєш чужу роботу, це не означає, що хтось буде справно виконувати твою!
Тож, нам треба було б не рятувати Систему своєю самовідданою працею, а просто робити лише те, що передбачено посадовими обов'язками й мовчки спостерігати як все розвалиться. Бо на її руїнах, уже на здоровій основі, можна було б створювати щось справді нове і життєздатне. А так «мертва» Система агонізує й досі отруює життя наступному поколінню освітян.
Аксіома 2: Не треба «серце віддавати дітям», треба вибудовувати збалансоване щасливе вчителювання
Нас закликають «серце віддавати дітям» ті, хто щодня скльовує нам печінку, б'є в спину по нирках і виїдає мозок. Вчитель не Прометей, тож не треба клювати йому печінку, – пише у фейсбуці колега Катерина Крутій.
Зайве доводити, що такий «ліверний підхід» до вчителя, нічого, окрім огиди, не викликає.
У Василя Сухомлинського, ця фраза звучала щиро. З вуст цієї братії, його слова звучать як відверте знущання.
Важко не погодитись ще з однією колегою Оленою Князевою, яка пише, що «дітям не потрібен наш лівер, їм потрібен учитель-професіонал». Справді, треба зняти ореол «жертовності» з учителя. Вчителювання – це звичайна робота, яку треба робити професійно і без фанатизму.
Поділюсь ще кількома думками колег щодо цього питання:
Мені якось незручно в учительській спільноті писати, що я не маю йти на самопожертву, а вчителювання – це просто робота як і будь-яка інша. І як будь-яку іншу, просто варто виконувати її добре.
Ми й так віддаємо забагато свого серця, часу і здоров'я. Приносимо в жертву сім'ю і власних дітей. Це не ціниться і ніколи не буде, особливо батьками наших учнів. Потрібно і нам починати вчитися говорити жертовності: «НІ».
У дітей є батьки, щоб любити їх до глибини гастрономії. Бо вчителі непрофесіонали казатимуть: діти йдуть до репетитора за знаннями, а я їм серце віддаю... Дітям потрібні наш професіоналізм і привабливість наших цінностей.
Будь ближчим до тих, кого навчаєш, зрозумілим, а не «за»-розумілим. Будь просто об’єктивно справедливим. А твої внутрішні органи нікому не потрібні. Подумай про родину, сім’ю і своє майбутнє. Бо як вийдеш на пенсію, переконаєшся, що потрібен не колективу, не державі, а лише своїй родині, якщо вона у тебе є.
Щасливе вчителювання – це коли ти сам ловиш кайф від життя та математики, та вчиш дітей ловити кайф від життя та математики.
«Серце віддавати дітям» сьогодні треба максимально ощадливо, бо освіта це «гра в довгу». Можновладцям теж треба нарешті усвідомити, що треба берегти людський ресурс – учителів.
Дітям потрібен наш професіоналізм і, якщо наші цінності будуть для них привабливими, буде відбуватись ще й ціннісне орієнтування. Наш «лівер» (серце, печінка…) їм точно нічим не зарадить, тож треба його зберігати в «належному стані» (не рви серце!) заради підтримки власного здоров'я. А з огляду на те, що у «здоровому тілі – здоровий дух», це теж буде на користь дітям, з якими ми працюємо.
Людські стосунки в школі теж ніхто не скасовує, але називати вчителя «другою мамою», а школу «другою домівкою», мабуть, таки не варто.
Нам лицемірно-насмішкувато-демагогічно кажуть «Вчителі важливі!» ті, для кого насамперед важливі гроші.
Тому їм так подобаються фрази на кшталт, «якби я не отримувала жодної копійки, я б все одно ходила на роботу». Утім, тепер знаходиться усе менше охочих озвучувати таке стереотипне бачення «жертовної місії вчителя».
Все правильно, особливо ситуацію добре аналізувати з висоти власного досвіду, зокрема управлінського. Здається радянська система морального стимулювання яскраво проявила себе в освіті. Замість гідних зарплат, турботи про фізичне, емоційне та психічне здоров‘я вчителя – високопарні гасла та маніпулювання суспільною свідомістю. Це як стахановський рух в 30-ті роки. А потім ця система викине тебе з пенсією, шо не відповідає прожитковому мінімуму, а ти все одно будеш втішати себе, що «сіяв розумне, добре, вічне, – зазнає Людмила Куштим, вчителька історії та правознавства у Перемозькій ЗОШ І–ІІІ
Ще раз повторюсь «Вчителі важливі!» має виражатись не у солоденькій демагогії та пустопорожніх лозунгах, а у достойній оплаті праці, свободі від бюрократичних маразмів і довірі до вчителя. Усе інше від лукавого. Тоді ми матимемо вагомі підстави не лише самоіронічно виставляти свій портрет з рамочкою «Пишаюсь, що я вчитель» у фейсбуці на зовні, а і для внутрішнього переконання в цьому.
Тож, замість установки на токсичну продуктивність праці в освіті пропоную утверджувати у нашій спільноті прості істини, на кшталт:
Робота зранку до ночі, особливо у випадку, якщо це праця Сізіфа – прямий шлях до професійної деградації.
Бережіть себе, виснаженому вчителю важко товаришувати з дітьми!
Освітній експерт:
Словник освітянської Елочки Людо... Грантоїдки із комедії "12 рехворм":
Вибране2 д.Елочка Людоїдка 1.0 vs Елочка Грантоїдка 2.0.(посібник для охочих вийти з категорії «маргінали та деграданти» і «вибитись в люди»)
Словник героїні роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова «Дванадцять стільців» складався із 30 слів. У наших "змінотворців" псевдореформаторська новомова нараховує приблизно стільки ж…
Дякую, шановні колеги, за допомогу у складанні цього словника.
Словник освітянської Елочки Людо... Грантоїдки із комедії "12 рехворм":
1. бомбезно,
2. атмосферно,
3. мегакруто,
4. адвокація наративів візії,
5. інноваційно,
6. клас,
7. показово,
8. спічити,
9. серчити(від англ. search - шукали, досліджували),
10. тригерити,
11. драйвово,
12. мені ок,
13. мені не ок,
14. зустріч на панелі
15. змінотворці(стейкголдери, амбасадори реформ тощо),
16. наскрізні вміння,
17. ключові компетентності,
18. конвокація,
19. крінджно(крінжово),
20. треш,
21. створювати сенси,
22. генерувати інсайти,
23. контент,
24. локація,
25. паблік,
26. кроссекторально,
27. (не)конференція,
28. освітній страйк,
29. «без факапів».
30. чергова точка біфуркації творчої колективної синергії("Кирило впав у яму, а корови немає вдома").
Приклади перекладу з мови Елочки Людоїдки 1.0 на мову Елочки Грантоїдки 2.0.
Наприклад, наступні фрази можна перекладати так:
• "У вас вся спина біла" = "Ви огульний критикан!".
• Блеск = бомбезно
• Хо-хо! = креативно
• Ого! Кр-р-расота! = атмосферно, мегакруто...
• Парниша = Агент змін, Амбасадор(-ка).
Не дякуйте.
«Якщо вчителям уріжуть зарплату, хто захоче йти працювати у школу?»
У держбюджеті на зарплати педагогів передбачено на 20,5 млрд менше, ніж торік
Цього року у державному бюджеті на зарплати педагогів передбачено на 20,5 млрд грн менше, ніж торік. Про це повідомив міністр освіти та науки Оксен Лісовий. «Державним бюджетом України на 2023 рік граничний обсяг освітньої субвенції, видатки якої спрямовуються на оплату праці педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти, скорочено більш ніж на 20,5 млрд грн (19%) порівняно з 2022 роком», — зазначив міністр.
За його словами, суттєве зменшення видатків державного бюджету на 2023 рік на сферу освіти пов’язане з тим, що кошти в умовах воєнного стану насамперед спрямовуються на захист країни, збереження життя і здоров’я її громадян, а також через необхідність подолання наслідків, спричинених збройною агресією рф.
«Щоб заохотити вчителів, керівники закладів освіти мають право встановлювати працівникам підвищені посадові оклади (ставки заробітної плати), надбавки і доплати за окремі види діяльності – у розмірах, визначених нормативними актами з оплати праці», — додав міністр.
Пані Оксана, яка є вчителем вищої категорії, каже:
— Якщо вчителям уріжуть зарплату, хто захоче йти працювати у школу? Сьогодні молодий вчитель отримує 8 тисяч грн (має 18 годин робочого часу). Досвідчений вчитель, який, наприклад, має 24 години, класне керівництво, отримує майже 15 тисяч грн. Але у школі зазвичай не так багато вільних годин…Молоді вчителі спершу думають, що це легенька робота — попрацюють у школі до 14.00 — і додому. Але це далеко не так. Вже через місяць-два кажуть: «У нас було зовсім інше уявлення про цю роботу!». Додалася робота за комп’ютером, вчителі днями і ночами сидять за монітором. Це і дистанційне навчання, і екстернат… Найважче з дітьми, які вчаться за кордоном (у кожному класі таких дітей двоє – троє). Надсилають свої роботи, все це треба фотографувати, перевіряти…
Багато зусиль вимагає Нова українська школа. Іноді мені здається, що вчителі перетворюються на аніматорів та фотографів… Підручників для 5−6 класів НУШ немає, і ніхто не каже, чи будуть… І тоді молоді вчителі, особливо мовники, кажуть, що краще підуть викладати на курсах, зокрема онлайн. Там і зарплата вища, і робота не така стресова…Через такі складні умови праці багато вчителів поїхали працювати за кордон
Підписатися на:
Дописи (Atom)