ПРАВО НЕ ВЧИТИСЯ ЧИ ПРАВО ЗРИВАТИ УРОК?
Є в шкільному житті одна проблема, про яку не завжди зручно говорити вголос. Це учні, які не просто не хочуть навчатися самі, а й активно заважають тим, хто прийшов на урок працювати.
Вони не слухають пояснень, не виконують завдань, голосно розмовляють, жартують, відволікають однокласників. Іноді урок для них перетворюється на своєрідну гру: наскільки далеко можна зайти, скільки разів можна проігнорувати зауваження, як довго можна випробовувати терпіння вчителя.
Особливо цікаво починається тоді, коли приходить новий педагог.
Його ніби перевіряють на міцність. Спочатку – дрібні провокації, демонстративне ігнорування вимог, жарти на межі пристойності. Потім – відверта непокора. І все це з виразним відчуттям власної безкарності.
Звідки воно береться?
Можливо, з попереднього досвіду, коли за порушення не було жодних наслідків. Можливо, з переконання, що вчитель усе одно нічого не може вдіяти. А можливо, з дорослого світу, який надто часто демонструє дитині: правила існують, але їх можна не дотримуватися.
І тут виникає принципове питання: хто в такій ситуації має захистити право інших дітей на навчання?
Бо в класі є не лише той, хто зриває урок. Є ще двадцять, двадцять п'ять чи тридцять учнів, які хочуть почути пояснення, розібратися в темі, поставити запитання, отримати знання. Хіба їхні інтереси менш важливі?
Учитель приходить до класу не для того, щоб щодня доводити своє право бути вчителем, вести нескінченні переговори або брати участь у змаганні характерів. Його головна робота – навчати. Але як її виконувати, коли значна частина сил і часу йде на відновлення елементарного порядку?
І ще одне. Чи справедливо вимагати від педагога результатів навчання, якщо йому фактично не дають можливості навчати?
Звісно, дитина не народжується з умінням дотримуватися правил. Її потрібно вчити відповідальності, поваги до інших, розуміння меж. Але виховання – це не лише слова. Це ще й послідовність дорослих, зрозумілі правила та неминучість відповідних наслідків.
Можливо, ми надто багато говоримо про права учнів і надто мало – про їхні обов'язки?
І найголовніше: чи може школа вимагати поваги до вчителя, якщо сама не здатна захистити його авторитет?
Цікаво почути думки вчителів, батьків і самих учнів. Де проходить межа між дитячою непосидючістю та свідомим зривом навчального процесу? І що насправді потрібно змінити, щоб учитель міг учити, а учень – навчатися?
І давайте відверто: чи мають учні, які хочуть навчатися, право на урок без тих, хто свідомо його зриває?
Немає коментарів:
Дописати коментар