Ми щодня вчимо дітей не просто виконувати завдання. Ми вчимо їх думати, пробувати, помилятися, не здаватися, слухати одне одного, висловлювати власну думку і поступово обходитися без нашої допомоги.
І все це відбувається не в ідеальних умовах.
Десь урок пішов зовсім не за планом. Десь дитина сьогодні не в настрої. Десь потрібно пояснити те, що, здавалося б, уже пояснювали. А десь достатньо одного погляду, усмішки чи простого: «У тебе вийде» — і дитина раптом пробує ще раз.
Мабуть, саме з таких маленьких моментів і складається справжня педагогіка.
Мені дуже подобається думка про те, що важливо бачити не лише результат, а й динаміку дитини. Бо вчора вона боялася відповісти, сьогодні підняла руку. Учора чекала підказки, сьогодні спробувала сама. Учора написала три речення, сьогодні — цілий абзац.
Для когось це може здатися дрібницею.
А для вчителя — це маленька перемога.
А для вчителя — це маленька перемога.
І, мабуть, за всіма п'ятьма показниками хочеться не загубити найголовніше — дитину і людину, яка щодня стоїть перед класом.
Бо вчитель теж не робот. Ми втомлюємося, сумніваємося, іноді приходимо на урок без сил. Але знову відкриваємо журнал, беремо крейду чи ручку і починаємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар