Стежити
Дитина, яка лінується навіть власну тарілку за собою помити, виростає з твердим переконанням, що їй увесь світ щось винен. 
І справа тут зовсім не в тарілці.
Справа у ставленні. У тому солодкому відчутті вседозволеності, яке шепоче: «Хтось інший зробить це замість мене».
Одинадцятирічний підліток, який розкидає речі де заманеться і чекає, що мама все підбере, випере, нагадає і подасть на тарілочці — не вчиться самостійності. Він вчиться бути емоційним утриманцем. Він звикає, що відповідальність — це завжди чужа справа.
А потім він виростає.
Стає чоловіком, який винить державу, лиху долю, обставини чи інших людей у власних невдачах. Він каже: «Життя несправедливе», геть забувши, що ніколи не доклав зусиль, аби бодай пальцем об палець ударити заради змін.
Характер не гартується довгими нотаціями.
Він будується через прості, щоденні дрібниці:
помити за собою посуд;
підмести підлогу;
поважати чужі кордони.
Саме тут народжується відповідальність, вдячність і справжня шана.
Той, хто ніколи не вчився допомагати по дому, навряд чи зможе стати надійною опорою для своєї сім’ї — або ж цінувати те, що має.
Думка на замітку:Виховувати відповідальних дітей — це важка праця, так.
Але виховувати дітей, які очікують, що все зроблять за них — це катастрофа.
Якщо ти виховуєш дитину — навчи її бути корисною.
А якщо ти та сама «дитина» з цієї історії — затям собі:
Твоя мама — не твоя служниця, а рідний дім — не готель із повним обслуговуванням.
Ти — частина сім’ї.
А бути частиною сім’ї означає — встань і зроби свою частку роботи.
Немає коментарів:
Дописати коментар