середа, 16 жовтня 2024 р.
субота, 12 жовтня 2024 р.
"Розвиток"/занепад нашої системи освіти протягом останніх 30 років
Цікаві "цифри", які показують "розвиток"/занепад нашої системи освіти протягом останніх 30 років (брали останній рік перед широкомасштабною агресією).
Висновки:
- дітей народжується все менше, населення України старіє;
- оптимізація мережі закладів загальної середньої освіти в цілому відповідає зменшенню кількості учнів;
- маємо більше 100 тис. "зайвих вчителів" (не варто в мене кидати капцями - це факт);
- зважаючи на те, що 80% випускників вишів не працюють за спеціальністю, наші заклади вищої освіти здебільшо є "дитячими садками", де "діти" 18-22 років перебувають під наглядом викладачів - такий собі спосіб "боротьби" з безробіттям серед молоді.
- кількість аспірантів у 2022 році - 33 826, у 2023 - 46 523, у 2024 році має бути ще більше, але загальні дані поки що не оприлюднені.
Школа в стані кризи
Школи — це складні системи, які врівноважують конкуруючі потреби різних акторів і зацікавлених сторін. Багато частин системи є результатом сильної пропаганди з боку невеликої групи — додати правило, або вимогу, або програму, або систему.
Так школи стають сумішшю пріоритетів та ініціатив.
Більшість віднімань не відразу призводять до яскравих сонячних променів і надії, що вливаються крізь вікна класу. Але кожне маленьке віднімання може змусити людей почуватися трохи легше, дихати трохи легше.
Джастін Райх, професор Массачусетського технологічного інституту https://ascd.org/.../the-power-of-doing-less-in-schools
Коли школа опиняється в стані кризи віднімання стає секретною зброєю, щоб повернути її на правильний шлях.
Школи повинні припинити додавання та прийняти «мислення віднімання».
Звичайно, віднімання не вирішує всіх проблем, але воно може зменшити стрес, полегшити тягар і повернути вчителям одну річ, якої у них ніколи не вистачає: час.
Час для навчання дітей.
«Речі, які ми прибираємо з учительських столів».
Головні «неїстівні страви», які слід прибрати з тарілок вчителів:
1. Мінімізуйте усілякі наради, атестації, сертифікації, агентозмінські тусовки з модними назвами тощо.
2. Спекайтесь менталітету постійної активності, який краде особистий час. Запровадьте і жорстко дотримуйтесь «права на відключення» вчителя в позаробочий час.
3. Звільніть вчителів від надмірного контролю, необхідності звітувати про «проведені заходи» тощо.
4. Утримуйтеся від додавання непотрібних (неефективних тощо) псевдоінновацій та модних інструментів.
5. ... ?
Реформи заради реформ! НУШ навіть ще не вилупилась! Ще жодного випуску не було! Втисячне - ВІДЧЕПІТЬСЯ ВІД ДІТЕЙ, їм і так непереливки!
Виходить так, що НУШ розпочато фактично у 2019 році. Сьогодні ці діти - 6 клас! Здебільшого - 5! З цих 5 років - 3 роки пандемії, 2.5 роки повномасштабної війни. Ці діти опанували дистанційні методи, ці діти вчаться в підвалах. Коли чую про недолугість школи чи освіти чи падіння якихось там результатів PISA, то завжди дивлюся, що це за нелюди про це говорять.
Даєш СуперНУШ! Комісії та комітети з розробки, нові тиражі паперів, наради-вебінари... життя!! Ну і фінансування відповідно...
пʼятниця, 11 жовтня 2024 р.
20 видів неграмотності
Це цікаво...
20 видів неграмотності.
Далеко не всі знають, що існує не один тип неграмотності, на кшталт того, що людина не вміє читати. Також існує наукова і функціональна безграмотність, яка стала причиною смертельних випадків деяких людей. Насправді це глобальна проблема. Пропонуємо вашій увазі список з 20 видів неграмотності (це неповний список!)
1. Сільськогосподарська неграмотність
Для тих, хто працює фермером, неграмотність не є проблемою. Однак багато людей (майже 90%), абсолютно не знають, наскільки важливо сільське господарство для їх існування, адже якщо ця діяльність буде загублена, то країна може залишитися без їжі.
2. Комп'ютерна неграмотність
Це специфічна форма технологічної безграмотності, невміння користуватися комп'ютером на базовому рівні. Є така категорія людей, які не знають навіть те, як його включити, не те що, як ним користуватися. Ця категорія людей абсолютно відірвана від сучасного суспільства.
3. Критична неграмотність
При цій формі неписьменності, людина може прочитати текст, зрозуміти його загальний зміст, але не може критично проаналізувати його, зрозуміти, чи достовірна прочитана ним інформація. Критичною неписьменністю часто «користуються» засоби масової інформації.
4. Культурна неграмотність
Всі ми трохи неграмотні щодо багатьох інших культур, однак у своїй власній культурі зобов'язані знати практично все, щоб відчувати себе комфортно в своєму оточенні.
5. Екологічна неграмотність
Не дивлячись на те, що сучасна людина дуже сильно відірваний від природи, вона як і раніше залежить від ресурсів Землі, багато людей цього просто не розуміють і серйозно шкодять навколишньому середовищу, забруднюючи її і знищуючи рідкісні рослини, занесені в червону книгу.
6. Емоційна неграмотність
Ці люди часто не здатні зрозуміти себе і оточуючих, поводяться хаотично через стреси і гнів, не здатні визнати свою руйнівну поведінку і зупинити її, сприймають сміх або плач інших людей, як навмисну спробу дратувати їх. Ці люди часто стикаються з проблемою самовираження, здаються дивними і недоречними в багатьох ситуаціях.
7. Фінансова неграмотність
До них відносяться люди, які не можуть правильно розрахувати свій дохід і правильно його витратити, щоб дожити до наступної зарплати. Рівень фінансово неграмотних людей варіюється від 30 до 50%, що є передумовою майбутньої бідності.
8. Функціональна неграмотність
За оцінками фахівців 20% населення є функціонально неписьменними, вони можуть читати, чути слова розуміти їх значення, але не можуть зрозуміти сенс всієї пропозиції в цілому. Наприклад, людина читає «обережно, злий собака», розуміє, що тут йдеться про собаку, але не розуміє, що це серйозне попередження.
9. Здоров'я захисна неграмотність
У розвинених країнах 10% дорослого населення неграмотні в цій області, це призводить до того, що людина не може прийняти правильне рішення, щоб зберегти своє здоров'я. Серед них існує думка, що щеплення приносять більше шкоди, ніж користі, для новонароджених дітей вони використовують строгу вегетаріанську дієту, що часто призводить до погіршення здоров'я і навіть до смерті.
10. Інформаційна неграмотність
Інформаційно неосвідченні люди не бачать свої власні інтелектуальні недоліки, вони не усвідомлюють того, що знають не все, на відміну від того, як вони про себе думають. Грамотна людина знає межі своїх знань і зазвичай говорить: «я знаю, що знаю мало», «не можна обійняти неосяжне». На жаль 60% дорослого населення має ту чи іншу форму інформаційної неграмотності.
11. ЗМІ неграмотність
Багато людей, слухаючи новини по телевізору або читаючи в пресі про будь-яку інформацію все сприймають за «чисту монету», не розуміючи того, що часто, для того щоб залучити читача або максимізувати прибуток, засоби масової інформації друкують газетну "качку".
12. Психологічна неграмотність
Це один з видів медичної ненрамотності, часто люди не розуміють, що вони мають психічні розлади, через що проблему важко розпізнати. Розмови про самогубство або про те, що, наприклад дитина занадто багато їсть - це початкова стадія психічного розладу, так само як і вседозволеність і без-соромна поведінка.
13. Чисельна неграмотність
Тобто людина не вміє рахувати, відсутнє базове знання арифметики, навіть розрахувати суму 50% від вартості викликає серйозну проблему - цей варіант неписьменності зустрічається рідко, хоча більше половини дорослого населення страждає легким ступенем чисельної неписьменності.
14. Расова неграмотність
Це не здатність зрозуміти різницю, пов'язану з расою і расизмом - це і є расова неграмотність. Твердження типу - «всі азіати розумні» або «всі білі люди багаті», це не тільки забобони і невігластво, але і явні ознаки расової неграмотності.
15. Неграмотність правопису і читання
Є люди, які можуть прочитати окремі слова і написати їх, є ті, які знають окремі букви, але не можуть їх написати, а деякі не знають взагалі жодної букви і відповідно не можуть писати. Ці люди не в змозі прочитати просту інструкцію на пляшці і можуть випити «отруйну» рідину.
16. Наукова неграмотність
75% дорослого населення науково неграмотні, неправильно думають, що наука ніколи не помиляється, є багато наукових гіпотез, які згодом були спростовані. Деякі люди кажуть, що наука довела то-то і те-то і тому це добре для мене, не треба забувати, що іноді це просто наукова теорія, яка не може бути правдою.
17. Статистична неграмотність
Люди неграмотні в цій області не можуть зрозуміти, що статистика часто вводить в оману, наприклад, висловлюючись так: «10% людей страждають алергією» і «90% людей не страждає алергією», часто не можуть зрозуміти, що вони говорять по суті одне і те саме.
18. Технологічна неграмотність
Технологічно неписьменні люди не можуть використовувати нові технології, навіть використання бінокля для них є важким, навіть після того, як їм це покажуть в сотий раз. Природно такі люди не можуть йти в ногу з часом.
19. Транс-неграмотність
Люди, які страждають цим видом неграмотності, не можуть, подивившись фільм переказати його, або написати про нього. Насилу застосовують інформацію, яку збирають з різних джерел, наприклад: знаючи про те, що нездорова їжа це погано, продовжують споживання її і т.д.
20. Візуальна неграмотність
Виражається в нездатності обробити інформацію у візуальній формі, тобто певне пошкодження головного мозку може призвести до нездатності впізнавати обличчя. Іноді люди, які страждають візуальною неграмотністю, думають, що одне розламане печиво навпіл, це більше, ніж одне ціле, або чотири виноградини в купці, це більше, ніж чотири, які лежать на відстані одна від одної.
Дмитро Степанович Бортнянський
Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (28 жовтня 1751, Глухів, Гетьманщина — 10 жовтня 1825, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український композитор, співак, капельмейстер. Автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Мав значний вплив на подальший розвиток класичної музики на Гетьманщині .
Рід свій предки Дмитра Бортнянського вели з села Бортне (на Лемківщині у Галичині). Батько майбутнього композитора, Стефан Шкурат, емігрував з Речі Посполитої на Гетьманщину, де він став жителем міста Глухова, тобто «глухівським міщанином», змінив своє прізвище на Бортнянський (за назвою рідного села), 1755 року обраний на посаду козацького сотника, ставши членом полкової старшини Ніжинського полку. Там одружився з удовою-козачкою Мариною Дмитрівною Толстою (прізвище Толстая — від першого чоловіка з Московії).
Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його за сильний голос і музикальність вирізнив з-поміж однолітків Марко Полторацький і забрав на Московщину, до Петербурга до хорової капели, де він навчався у її керівника, італійського композитора й аранжувальника Бальдассаре Ґалуппі.
Згодом Ґалуппі взяв свого вихованця до Італії, де він навчався протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. В Італії були з успіхом поставлені опери Бортнянського на італійські лібрето — «Креонт» (1776),«Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».
Бортнянський був першим композитором у Російській імперії, музичні твори якого почали виходити друком. 1782 року в Петербурзі вийшла друком його «Херувимська», 1784 року — триголосний хор «Хай відправиться молитва моя». 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Дмитра Бортнянського.
У той же час, починаючи з 1920-х років, творчість Бортнянського стає предметом особливої уваги українських музикантів. Станіслав Людкевич у статті «Д. Бортняський і сучасна українська музика» (1925) закликав українських музикантів розвивати традиції, закладені Бортнянським, «глибше і ґрунтовніше зануритися у велику культурну скарбницю, що зосереджена в творах Бортнянського, знайти в ній джерела й основи нашого відродження».
Традиційно українські музикознавці наголошують на використанні інтонацій української народної пісенності у хоровій творчості, що було зумовлено тим, що перші музичні враження композитором були отримані в Україні, українцями були також більшість друзів Бортнянського у хоровій капелі та його вчитель — Марко Полторацький. Зокрема, Лідія Корній відмічає
типові для українських пісень низхідну ліричну сексту V — VI — І ступенем (на прикладі хорових концертів: № 13, кінець ІІ ч. та № 28, фінал)
типові звороти зі зменшеною квартою між ІІІ і VII# ступенями у мінорі,
типові для ліричних пісень жалібні інтонації зі збільшеною секундою між III і IV ступенями у мінорі.
Українські інтонації у творчості Д. Бортнянського зазначає і Станіслав Людкевич
Ім'ям Дмитра Бортнянського названі Сумський коледж культури і мистецтв.
Вулиця Дмитра Бортнянського існує в Борисполі, Дрогобичі, Львові, Сумах, Ходорові, Чернігові.
У Глухові, на батьківщині композитора встановлено пам'ятник композиторові авторства Інни Коломієць.
На початку 1990-х народна артистка України Наталя Свириденко (клавесин) створила Тріо імені Дмитра Бортнянського (клавесин, флейта, сопрано), яке активно популяризувало творчість композитора.
До 270 ліття від дня народження композитора Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету, присвячену йому
Родом з України: Норберт Гланцберг - композитор
У дитинстві, навіть якщо воно було зовсім недавно або дуже давно, майже всі співали одну смішну пісню з шаленим веселим мотивом: «На сонячніїй галявинці чомусь-то, чомусь-то, чомусь-то дуже рад, там коник був малесенький колінцями, колінцями, колінцями назад...»
Багато хто, напевно, згадав.
І ніхто з дітей навіть не підозрював, що виспівував пісню, без перебільшення, великого композитора. Звичайно, з іншими словами. Музика «Коника» була банально вкрадена, а пісня, справжня, називалася «Великі бульвари». Шансон, що став легендою минулого століття, з'явився в 1949 році, і заспівав його знаменитий французький співак Ів Монтан. Музика була написана Норбертом Гланцбергом ...
...землею батьків якого була Україна.
Дивно, але факт: музику цього чудового композитора знають в Україні практично всі, але мало кому відомо його ім'я.
Так, маленький хлопчик з невеликого затишного містечка Рогатин на нинішній Івано-Франківщині, який народився і перші роки життя провів на Галичині, через багато років стане відомим композитором, чию музику знатимуть, без перебільшення, всі, хто хоч коли-небудь слухав велику Едіт Піаф.
В офіційній біографії Норберта Гланцберга немає згадки про Рогатин - його батьківщиною називають баварське місто Вюрцбург. Але насправді саме тут, біля підніжжя Карпат, пройшли перші роки його життя, і саме тут він помітив, що музика «сміється і плаче». А потім, значно пізніше, коли напише найвідомішу свою пісню, розповість, що в ній звучать слов'янські мотиви.
Сім'я Гланцбергів була звичайною єврейською сім'єю, в якій батьки не шкодували сил на те, щоб у дітей було все, що потрібно і навіть трохи більше. І в надії на гарне життя вони і поїхали з Рогатина до Німеччини. Там народилася друга дитина - дочка Лізель.
У день, коли батько Норберта - в Баварії маленький Натан перетворився в Норберта за один день - був закликаний до лав солдатом Першої світової, в будинок привезли піаніно. Напевно, варто цей день вважати днем народження композитора Норберта Гланцберга.
Мелодії буквально переслідували його, а руки, здавалося, жили своїм життям на клавішах. У 14 років Норберт став відвідувати консерваторію, не будучи студентом. Йому дозволяли - навколишні бачили величезну обдарованість хлопчика.
Батько, який був дрібним торговцем, навіть не мислив, що його син, на якого він покладав стільки надій, займеться музикою. Він хотів бачити його лікарем, юристом, фінансистом. Але не помітити таланту дитини він не міг, хоча і побоювався, щоб його не наздогнала доля музиканта на весіллях.
Але підростаючий Норберт і сам не бажав ставати таким музикантам - перед ним уже лежав величезний світ музики, куди його кликав розквітаючий талант. Зовсім юним його запросили концертмейстером в Вюрцбурзький театр, він навіть зміг показати себе там як диригент. При цьому йому ще не було й вісімнадцяти років! Нескладний підліток зовні, він вже був зрілим музикантом.
А коли йому було 20 років, його запросили працювати в Аахенский театр, і ця удача стала початком його кар'єри композитора, який пише музику до фільмів, бо відкрила шлях до знайомства з багатьма знаменитими акторами, режисерами, музикантами. Про нього прихильно пишуть газети, фільми з його музикою радують публіку і відзначені критикою...
Все закінчилося в один момент. Фашистський шабаш 1933 року поклав кінець кар'єрі в Німеччині. Композитор був дуже відомий і талановитий, щоб його не помітили. І особисто Геббельс сказав: «Цей маленький галицький єврей Гланцберг злизує у молодих світловолосих композиторів масло з хліба».
Він був змушений тікати: квартирна хазяйка попередила, що його чекає гестапо.
Доля привела Гланцберга до Франції. Еміграція, та ще під час війни - гірка доля. Заробляти шматок хліба довелося будь-якими способами, навіть граючи для публіки в ресторанах, кафе, маленьких забігайлівках і кінотеатрах. Ось тоді і згадав Норберт побоювання своїх батьків...
Саме в цей час він зустрів Едіт Піаф, яка тоді співала на вулицях Парижа. Він побачив худеньке дівчисько, яке, як йому здалося, навіть толком не вміло співати. Але у дівчини був якийсь надрив, душа і бажання донести те, про що вона співає, слухачам. Так почалося їхнє знайомство, яке пізніше переплете їх долі найхимернішим чином.
Коли Гланцберг втік до Франції, його, як уродженця Польщі, чиєю територією тоді була Галичина, записали поляком. І закликали на війну - почалася Друга світова. Але він - музикант, пацифіст, знав, що війна для нього - просто крок в могилу. І ухилився від призову і знайшов притулок в центрі для біженців в Марселі.
Доля - така річ, що її не обійдеш. Саме в марсельське кафе, де любив бувати Норберт, зайшла Едіт Піаф. І треба було статися, що їй потрібен був музикант-акомпаніатор для запланованих гастролей. Вона запропонувала цю роботу Норберту.
Але все було не так просто. У захопленій німцями Франції шукали євреїв. Їх доля була зумовлена: депортація і концтабір в Німеччині. Норберт вже боявся навіть просто вийти на вулицю - там йшли облави. Едіт Піаф знайшла можливість заховати Гланцберга в замку графині Лілі Пастре. Він був там не самотній - там жили кілька діячів мистецтва, які склали своєрідний салон графині, вечори в якому прикрашали невеселі будні війни.
Едіт Піаф стала для Норберта подругою, коханою, партнером і рятівницею.
А після війни, коли Едіт Піаф постала перед «Комісією по чистці», Норберт Гланцберг і інші врятовані нею люди захищали вже її добре ім'я.
Щастя писати музику, бути живим і вільним співпало ще з одним: його батьки були живі. В останню мить перед арештом вони теж змогли втекти. Доля привела їх до Америки.
Слава Гланцберга росла. У 1949 році він пише музику до пісні «Великі бульвари». Її виконує шалено популярний тоді Ів Монтан, і пісня стає однією їх культових в 20-м столітті.
А Едіт Піаф раптом згадує про мелодію, яку ще в чорному 1942 році награв їй на фортепіано Норберт: «падам... падам... падам...» Вона звучить, як удари серця, вона скорботна, гірка і світла, вона переслідує співачку, яка до цього часу вже завоювала Францію. Слова до пісні пише поет Анрі Конте, і пісня в лічені дні стає популярною у всьому світі. Один раз - і більш ніж на півстоліття.
У 1950-х роках Гланцберг одружився. Не з єврейкою, з католичкою, вона теж була вихідцем зі Східної Європи. Народився син. Сім'я жила розміреним життям, якщо не брати до уваги, що композитора вже переслідувала по п'ятах слава: він написав музику до кінофільмів з Бріжит Бардо, Мариною Владі (це була знаменита «Чаклунка»), писав пісні і виступав.
Сім'я, після багатьох років шлюбу розпалася - син поїхав шукати долі в Англію, а дружина Маришка Мазурик - просто пішла. Хто знає, можливо, тому, що з генієм жити важко. А може, десь в душі у нього жив спогад про тяжкі та щасливі дні з «горобчиком» - Едіт Піаф? Ніхто не знає. Ніхто не скаже.
Він залишився один. Громадянин світу (він не мав громадянства тих країн, де жив, а країна його народження вже була іншою), самотній мандрівник на дорозі музики. В останні роки свого життя він побував в місті свого дитинства - Вюрцбурзі і навіть дав там концерт. Він писав єврейські мелодії, в які вплітав мелодії Карпатських гір - навіть веселі, вони мають мінорні ноти, як і єврейська музика. У 2001 році він покинув цей світ.
В Рогатині Норберт Гланцберг так і не побував, хоча, кажуть, подумував. Але ж без цього міста не було б такої сили пісень, мелодій і такої пісні, приспів якої стукає, як зранене серце, а душа плаче і сподівається. І коли ви будете слухати знамениту «Падам... падам... падам...», знайте, її написала людина, яка народилася в Україні.
©Олександрина Кругленко джерело
Першій українській опері виповнюється 162 роки.
"12 жовтня 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу "Запорожець за Дунаєм".
"Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене!" – писав Шевченко в листі від 30 червня 1856 року Семену Гулаку.", - Ганна Черкаська.
Підписатися на:
Дописи (Atom)