Історія пісні "Чорнобривці"

 

Прогули в школах тепер обернуться штрафом – готуйте до 5100 грн

Якщо дитина пропускає заняття в навчальному закладі без поважної причини або робить такі провини, як куріння сигарет та вейпів, вживання спиртного, хуліганство або дрібні крадіжки, це може стати підставою для притягнення батьків до адміністративної відповідальності. 

Відповідно до частин 1-4 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за такі правопорушення неповнолітніх батьки можуть отримати попередження або сплатити штраф від 850 до 1700 гривень. Якщо такі провини дитини повторюються протягом року, розмір штрафу зростає до 1700-5100 гривень. 

Аналогічні санкції застосовуються і до батьків дітей віком від 14 до 16 років, якщо їхні дії мають ознаки злочину або іншого адміністративного правопорушення. 

Крім того, Кабінет Міністрів України затвердив порядок ведення обліку дітей шкільного віку (ухвала від 13.09.2017 р. №684). 

Цей документ зобов’язує навчальні заклади негайно повідомляти поліцію та служби у справах дітей про тих школярів, які не відвідують заняття 10 днів поспіль без поважних причин. 

Це дозволяє органам своєчасно втручатися та вживати дій щодо захисту прав дітей на здобуття середньої освіти. Для підтвердження поважності причин відсутності дитини на заняттях батьки мають надати медичну довідку або письмове пояснення. 

Ці документи фіксуються в особистій справі учня та зберігаються протягом навчального року. Відповідно до статті 55 Закону України «Про освіту», батьки несуть зобов’язання допомагати дітям у виконанні освітньої програми та досягненні передбачених навчальних результатів. 

Варто сказати, що це нововведення дуже потрібне в умовах сучасного світу, коли діти стали поводитися як дорослі, а дорослі – як діти. 

Тому кожному батькові необхідно взяти себе в руки і нарешті почати правильно виховувати своїх дітей, щоб вони були фізичні та психологічно здоровими.

джерело

9 листопада День пам'яті Григорія Сковороди

 Григорій Савич Сковорода (03.12.1722-09.11.1794), український поет і мислитель, богослов, поліглот, педагог, музикант, знавець Античності й Середньовіччя, один з найбільших і найзагадковіших християнських філософів світу.

Г. Сковорода народився в с. Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. Навчався у Києво-Могилянській академії, але вищої освіти не скінчив. За життя неодноразово спробував отримати вищу освіту в університетах Будапешта, Відня, Братислави та Галле, але сам досконало вивчив латинь, єврейську, грецьку, польську, німецьку, італійську та французьку мови. Мав музичний талант – прекрасно грав на флейті та органі, сопілці, скрипці, гуслях, лірі та бандурі.

У 1742-1744 жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші. У 1750 р. у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.

У 1753 р. повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього.

У 1754-1759 рр. жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Учителюючи в Харкові, склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

З 1769 р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами.

Твори Г. Сковороди збагатили всю східнослов'янську культуру. Він здійснив непересічний вплив на філософію та літературу, за що був названий українським «Сократом».

1 липня 1753 р. Г. Сковорода опублікував свій перший датований вірш, присвячений вступу на єпископську кафедру (в Переяславі).

Перша філософічна публікація Сковороди - трактат «Нарцис, або пізнай самого себе», з’явилася вже після смерті автора (Санкт-Петербург, 1798).

Творчий доробок мислителя - філософські та поетичні твори, серед яких «Сад божественних пісень» (1780), «Байки харківські» (1770, 30 байок, написані староукраїнською мовою), «Убогий жайворонок».

Байки Сковороди - це філософські мініатюри, розмисли про сродну працю, щастя та вдячність, яка має наповнювати кожну мить життя мудрої людини, це добрі й кумедні оповідки про тварин, які хитрують, ледарюють, бояться і деруть носа, як справжнісінькі люди. Герої байок показують, як важливо бачити не тільки зовнішню, а й внутрішню суть речей, братися за ту справу, до якої маєш здібності, не обманювати інших і цінувати час.

Все своє життя Григорій Савич наполягав на освіті, протиставляючи свої ідеї церковній схоластиці. Сам Сковорода володів кількома мовами: латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиблював свої знання вважаючи, що «перший розум наш…».

Сковорода був переконаний, що боже царство знаходиться всередині кожної людини. Як філософ, завжди базувався на знаннях Біблії.

Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Він не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі.

Григорій Сковорода народився в селі Чорнухи, Лубенського полку, в родині козака.

З дитинства виявляв здібності й бажання вчитися. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де освоїв кілька іноземних мов, в тому числі німецьку, латинську, грецьку.

У 1745-1750 рр. Сковорода багато подорожує Європою, відвідав Словаччину, Угорщину, Австрію. Після повернення займається перекладацькою і викладацькою діяльністю, пише свої перші твори.

У 1755 р., після вояжу до Москви, він пише вірші до збірки «Сад божественних пісень». Паралельно викладає поетику, етику і грецьку мову в Харківському колегіумі. До харківського періоду життя Г. Сковороди також належать його знамениті «Байки харківські та вступні лекції-проповіді до курсу етики.

Мислитель вів простий та скромний спосіб життя: сп"оживав звичайну їжу, спав 4 години на добу, проте залишався завжди бадьорим, активним, виявляв милість до бідних.

У перервах між роботою Григорій Сковорода намагався бути на самоті, оселявся в різних віддалених і тихих місцях, де займався письменством.

Після низки наклепів і доносів, в 1769 р., Григорій Савич був звільнений з роботи і у додаткових класах Харківського колегіуму. Це було останнє офіційне місце роботи вченого-філософа і педагога.

Останні 25 років свого життя він був мандрівним філософом, без постійного місця проживання та роботи. Саме в цей час відбувається розквіт його творчості: він завершив збірку «Сад божественних пісень», написав основні філософські трактати, діалоги та притчі.

Сам Сковорода називав себе Варсавою (сином свободи).

Помер письменник в селі Іванівка Харківської губернії, після довгої та важкої хвороби. Пізніше був виконаний заповіт просвітителя - на його надгробку з'явився напис «Світ ловив мене, та не впіймав».

Григорій Савич був одним із найпопулярніших авторів у тогочасній Україні: у 19 ст. у багатьох домах були його портрети.

Нині могила українського філософа знаходиться в селі Сковородинівка, під Харковом.

Головним змістом людського існування Григорій Сковорода вважав самопізнання.

Свої книги Сковорода писав сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки - російською книжною мовою, пісні - українською.

Сягнувши у своїх помислах життєво важливих, екзистенційно вагомих проблем людського буття, Г. С. Сковорода досі актуальний – як особистість, мислитель, письменник.

Сьогодні твори Г.Сковороди видані у зібранні «Повна академічна збірка творів» (за редакцією Леоніда Ушкалова, 2010), виданнях «Буквар миру. Книга для сімейного читання» (2014), «Сковорода. Найкраще» (2017).

#ГригоріСавичСковорода

Батькам на замітку: Чому шкільні оцінки не показник академічних успіхів дитини

 

Закінчилася перша чверть, і, звісно, багатьом батькам хочеться розуміти, наскільки успішною в навчанні є їхня дитина. Часто висновок про це вони роблять за оцінками. Але оцінка — це лише один з елементів контролю, й не варто її ідеалізувати. Вчитель фізики і співзасновник приватної школи «Базис», заслужений вчитель України, Олександр Триліс розмірковує для ZN про оцінювання в школі й про висновки, які роблять батьки, побачивши наявність або відсутність певних оцінок у своєї дитини.

Насамперед слід забути про те, що оцінка має відображати об’єктивну відповідність чи невідповідність учня певному стандарту. Тому що такого стандарту немає. Точніше, в кожній установі, в кожного вчителя свій стандарт, і він може змінюватися швидше, ніж батьки доберуться до школи, аби щось з’ясувати. Проте оцінка зберігає значення як інструмент упливу вчителя на учнів.

Досвідчений педагог може досягти магічної результативності, просто ставлячи в одних місцях галочки, а в інших — хрестики. Зрозуміти щось, споглядаючи ці галочки та хрестики ззовні, — завдання нереальне. Хіба що вчитель свідомо передає якусь інформацію батькам, але й тут можуть виникнути проблеми комунікації. «Як там мій, усе нормально?» — запитують батьки в учителя. А це залежно від того, що мається на увазі. Адже насправді успішність учня з того чи того навчального предмета (або й з усіх відразу, або й просто успішність у різних сферах, не пов’язаних зі школою) складається з кількох компонент, і оцінка не може відобразити їх усі.

Мотивація. Мабуть, найважливіше, що є в навчанні. Чи є в учня прагнення до знань, чи цікавий йому предмет? За великим рахунком буде мотивація — буде й усе інше. Та чи ставлять за рівень зацікавленості оцінки? Яким тестом його перевіриш? До речі, мотивація має свою внутрішню структуру, і теж складається з декількох компонент. Може, учень орієнтований на гарні оцінки, боїться поганих, може, йому потрібна увага дорослих, а може — схвалення (це різні речі); може, він хоче бути найкращим або довести собі й усім, що він крутий, а може, йому цікавий зміст навчального матеріалу. Можливо, учень вважає, що знання знадобляться для професії, на яку він орієнтується, а буває так, що вчитися — модно. Насправді частіше все разом, але в якій пропорції?

Розуміння джерел мотивації є критично важливим для того, щоб її викликати та підтримувати, «вміти зацікавити».

Швидкість сприйняття. Ось де основне джерело оцінок. Здатність одразу осягнути зміст, зрозуміти, чого від тебе хочуть, в обмежений час дати відповідь на запитання — не остання якість у житті, й у школі геть не зайва. Є й інші не менш важливі якості, але зароблянню оцінок вони сприяють меншою мірою, а часом і заважають.

Глибина сприйняття. Здатність установлювати взаємозв’язки, простежувати віддалені наслідки, розуміння загальної картини — непогано, чи не так? Але це громіздкий тягар. Це гальмо, яке змусить вас замислитися над однією задачею, питанням і, можливо, так і не отримати відповіді, на яку розраховував учитель, а на інші питання контрольної вже не буде часу.

Стійкість отриманих знань. Вочевидь важливий параметр, але практично ніколи не перевіряється й тому на оцінки не впливає. Про контрольні та іспити попереджають заздалегідь, щоб учень устиг напхати матеріал в короткотривалу пам’ять, «підготуватися». Оцінюваних запитань із тем, що були, наприклад, рік тому, не ставлять.

Креативність. Здатність народжувати ідеї, бачити несподівані рішення проблем, шляхи розвитку — надзвичайно важлива риса для сучасної людини. Але для учня — радше проблема. Бурхливий потік ідей, не завжди адекватних, може заважати вчителю, наприклад, якщо в нього є план уроку, «а цей, подивіться на нього, креативний», уже щось придумав, відволікає себе та інших.

Акуратність. Ось іще одне джерело оцінок, одна з найвищих шкільних чеснот, та й у житті не зайва. Старанно виконане домашнє завдання, акуратно оформлена самостійна робота, приємний зовнішній вигляд — мрія вчителя.

Зосередженість. Здатність керувати увагою, утримувати її на певному об’єкті, концентрація — дуже потужний інструмент у навчанні й у житті, який часто приходить із віком. Але він суперечить багатозадачності — людина може випасти з контексту, проґавити зупинку, отримати проблеми в спілкуванні.

Комунікабельність. Спілкування в межах навчального предмета — це непросто. Вміння ставити запитання, обговорювати інформацію, ділитися враженнями, обстоювати, обґрунтовувати свою думку. Вміння працювати в команді, підкорятися, керувати. Придумаймо, як це перевірити у системі ЗНО? Заробимо Нобелівську премію з педагогіки.

Ініціативність. Здатність починати справу, робити перший крок, сміливість, рішучість. На жаль, не дуже вітається в нашій шкільній системі. Наявні форми контролю успішності учнів не передбачають оцінювання їх ініціативності. Може, тому, що ця якість неважлива? Навряд чи. Може, числом її не оціниш? Оце ймовірніше.

Цей без претензії на повноту перелік показує, що успішність учня — багатокомпонентна характеристика, яку практично неможливо виразити невеликим натуральним числом (оцінкою). Компоненти успішності впливають один на одного, змінюються з часом, іноді їх нестача створює критичні проблеми, іноді проблеми створює надмірний розвиток, а іноді повна неуспішність за одним із пунктів виявляється непринциповою, обходиться, переростається, забувається.

Шановні батьки! Про що ж ви дізнаєтеся, коли бачите оцінки своєї дитини, наприклад, 10, 3, 10 і — тематична! — 9? За великим рахунком — ні про що, а якщо детальніше, то дещо про стан стосунків учня з учителем, про вміння пристосовуватися. Я бачив ситуації, коли 9 означало, що учень спокійно сидить на уроках й іноді навіть записує щось у зошит. Просто більшість не робила й цього, а декілька учнів іще й щось пам’ятали, то отримували 10–12. Бачив і такі ситуації, що 9 означало повне володіння курсом за чотири роки, здатність вступити до найкращих профільних ЗВО, але учень іноді помилявся в складних розрахунках.

Була ще історія, коли учень 4 класу отримав за семестр оцінку 1 із предмета «етика». Як гадаєте, цей учень був маніяком? Садистом? Ні, просто оцінки ставили за виконання завдань у спеціальному «робочому зошиті з етики», який дитина щасливо загубила вже в перший день занять, тобто не мала жодного виконаного завдання за семестр.

Якщо ви (батьки) хочете бути в курсі успіхів і проблем вашої дитини, варто відкинути ілюзію, що завдяки оцінкам ви щось контролюєте. Це занадто вузький інформаційний канал, не шукайте простих рішень складної проблеми. Обмежитися покаранням за погані оцінки та схваленням за гарні означає втечу від відповідальності, відмову вкладати енергію своєї особистості в розвиток дитини. 

Що взагалі-то не смертельно, але сумно. Тому що дитина, підліток потребує уваги насамперед від батьків, це конче необхідно для формування особистості, для самооцінки — справжня увага, жива, емоційна. Потреба в такому контакті зазвичай є й у батьків, але буває не зовсім зрозуміло, як це здійснити на практиці. От і виходить, що за випадкову двійку можна отримати вдома скандал, а за виклянчену дванадцятку — новий телефон. Батьки так бурхливо реагують на оцінки, бо мають святу потребу бурхливо реагувати, а кращого контакту з дитиною, ніж щоденник, не мають.

Шановні батьки! Налагоджуйте контакт із дитиною. Нехай шкільне навчання не зашкодить вам, не стане джерелом постійного конфлікту, а допоможе. Обговорюйте з дитиною зміст навчального матеріалу, покажіть, що цікавитеся предметом, вважаєте його важливим (а якщо не вважаєте, хай не вчить, правда), це дуже потрібно для мотивації дитини. Покажіть, що й ви трохи розбираєтеся в предметі, але дечого й не знаєте, нехай дитина пояснить. Без брехні, шкільні предмети містять дуже багато цікавого та корисного, і я певен, що жоден дорослий не знає всього цього в повному обсязі.

Виконайте разом із дитиною завдання — не для того, щоб забезпечити їй гарну оцінку на завтра, цього не потрібно, а щоб відчути зміст і рівень складності цього завдання, побачити у спільній роботі рівень дитини. Добре, якби були спеціально передбачені завдання для виконання всією сім’єю — в старших класах, із серйозних предметів, не їжачки з шишечок. Запитайте про події в школі, на уроках, про вчителя, висловіть своє ставлення (це окрема складна тема, що казати, якщо вчитель особисто вам не подобається, мабуть, зменшувати його авторитет не варто, хоч яким би поганим він був, краще від цього не стане).

Якщо дитина уникає спілкування, закривається, що буває на певних етапах розвитку, залишається особистий контакт із учителем. У деяких школах обов’язком учителів є регулярне написання для батьків коротенької характеристики поточної ситуації з предметом. Якщо ви отримали 70 знаків (декілька слів) тексту, то за кількістю інформації це еквівалентно сотні оцінок, і це не фокус, це працює.

Живе спілкування не піддається прямому обрахунку, але обсяг інформації величезний. Зовнішній вигляд учителя — декілька мільйонів оцінок, щоб ви розуміли. Тобто просто побачивши вчителя, ви отримуєте інформації більше, ніж із оцінок усіх ваших знайомих за всі роки школи. Я не возвеличую учителя, та ж математика стосується, наприклад, того, як виглядає кабінет. Так от, учитель не дасть вам повної розкладки за всіма пунктами, це неможливо, але ви побачите, що він за людина, як ставиться до вашої дитини, можливо, відчуєте якісь конфлікти чи навпаки — перспективи. Важливо, що й учитель отримає важливий для нього зворотний зв’язок, відчує принципи та цінності вашої сім’ї, не обов’язково усвідомлюючи це, але коригуючи своє ставлення до вашої дитини, сподіваюся, в конструктивному напрямі.

Так, випускні, екзаменаційні оцінки важливі для творення подальшої біографії. Учень виконує велику роботу, щоб отримати високу випускну оцінку, — роботу з вивчення предмета, спілкування з учителем, із однокласниками. На шляху до результативної оцінки будуть сльози, безсонні ночі, радість перемоги, відчуття власного безсилля — це життя, це правильно.

Кожне рішення впродовж усього навчання впливає на остаточний результат, визначає його. Але в зворотному напрямку це не працює — знаючи, яким було навчання, ви можете передбачити, якою буде оцінка, але знаючи оцінку, неможливо відтворити процес навчання. Розуміючи людину, ви можете прогнозувати, які в неї будуть оцінки, але знаючи тільки оцінки, неможливо зрозуміти людину.

Отже, передаючи повноваження — довіряйте, а не довіряючи — не передавайте повноважень. Ясна річ, довіра виникає не на порожньому місці. Довіра до своєї дитини, довіра до вчителів. То хто, як не ми, батьки та вчителі, зробить це місце не порожнім, наповнить його доброзичливістю, відвертістю, розумінням. Коли, як не зараз?

джерело

Яку зарплату отримуватимуть вчителі до кінця 2024 року?

Як мали змінитися доходи освітян?

У 2024 році вчителям мали двічі переглянути розмір окладу. Як повідомляв прем’єр-міністр Денис Шмигаль ще минулого року під час засідання уряду, цей процес планувалося зробити у два етапи, у рамках підвищення мінімальної зарплати:

з 1 січня – підвищення на 10% (до 3 195 грн);
з 1 квітня – додаткове підвищення на 12% (до 3 600 грн).

І дійсно, згідно з Пояснювальною запискою до проєкту Державного бюджету України на 2024 рік, у педагогів мало відбутися зростання зарплати.

Проте, Кабмін ухвалив проєкт зі змінами, які передбачає скасування другого етапу підвищення заробітних плат. Тобто залишили лише перегляд розміру оклад з 1 січня – 3 195 грн.

Яка зарплата буде до кінця 2024 року
В Освіторії.медія повідомили, що найнижчий оклад отримують вчителя без категорії, згідно з законодавством він відповідає 10 або 11 тарифному розряду, що на сьогодні становить 5 815 грн і 6 294 грн відповідно.

ля вчителів другої категорії (12 розряд) базовий оклад становить 6 773 грн, першої категорії (13 розряд) – 7 253 грн, а для вищої категорії (14 розряд) – 7 732 грн.

При цьому зазначили, що ставка не може бути нижчою за мінімальну зарплату в країні. Якщо заробітна плата нараховується лише в розмірі окладу без надбавок, автоматично здійснюється доплата до мінімальної зарплати.

Чи зміняться оклади вчителів до кінця 2024 року
Другий етап підвищення заробітної плати вчителів відклали на невизначений термін.

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий пояснив, що через складну ситуацію в державному бюджеті педагогам не варто очікувати підвищення зарплати до завершення війни.

джерело

Скрябін: таємниці легенди

 

Нікколо Паганіні

 

Сьогодні, 27 жовтня, відзначається день народження великого італійського скрипаля, композитора та віртуоза Нікколо Паганіні.

🎻Паганіні був не лише композитором та скрипалем, а й гітаристом. Насправді його музичне коріння пов'язане з мандоліною (як і у його батька). В 1801 він залишив публічне життя на три роки. Вважається, що цей час він провів у будинку тосканської дворянки, яка воліла, щоб він грав на гітарі. Навіть після цього періоду Паганіні грав на гітарі для приватних аудиторій, але не на публіці. Багато його композицій поєднували гітару з іншими струнними інструментами, наприклад, у дуетах для скрипки та гітари «Сонати з Лукки».

🎻Паганіні був одним із перших музикантів, які виступали без нот. На початку ХІХ століття було прийнято, щоб виконавці мали ноти на сцені, проте Паганіні відкинув цей підхід. Будучи творцем та майстром скрипкової техніки, він також був видатним шоуменом. Він ходив по сцені з впевненою манерою, граючи на скрипці, що було б неможливо, якби він був прив'язаний до пюпітра.

🎻Азартний гравець. Паганіні одного разу програв свою скрипку роботи Аматі в парі. Після цього один аматор скрипкової гри позичив йому інструмент майстра Гварнері. З того часу Паганіні грав лише на скрипках Гварнері, особливо прославившись своєю улюбленою скрипкою, яку він назвав "Канон". Наразі «Канон» виставлений у Музеї Палаццо Турсі у його рідному місті Генуя, Італія.

🎻Хоча Паганіні був азартним гравцем і помер у скрутному фінансовому становищі, незважаючи на стан, зароблений на гастролях, він підтримував художників, які не досягли такого успіху. Повідомляється, що він виступав на благодійних заходах і концертах на допомогу артистам, які потребують наприкінці своєї кар'єри.