субота, 7 жовтня 2023 р.

Не кажіть цього дітям, чиї батьки на війні: список заборонених фраз

 

Іноді слова, якими ми хочемо підтримати, можуть розхвилювати або травмувати дитину, яка чекає маму чи тата з фронту. Тож обговорюючи війну в класі, варто обережно добирати слова. Про те, як учителям говорити з дитиною, чиї батьки на війні, розповіла дитяча психологиня та керівниця тренінгового центру розвитку особистості «Ресурс» Анна Ларіонцева. Експертка склала перелік небажаних фраз.

Як учителям підтримати учнів, чиї батьки на фронті

Чекати близьку людину з фронту дуже емоційно важко, особливо дитині. Очікування, невідомість та відірваність від мами чи тата — це болюча подія для дитини. Вона може відчувати стрес, тривожність та розпач. Або проявляти агресію чи навпаки стати замкненою та песимістичною.

Але варто пам’ятати, що такі прояви дитячої психіки є нормальною реакцією на складні події. Однак, якщо стрес стає хронічним, це може серйозно вплинути на психічний та фізичний стан дитини. Тому важливо відстежувати всі «дзвіночки».

Проте, якщо є підтримка від дорослих, зокрема вчителів, дитина може впоратися та відновити своє повноцінне життя.

Якщо це дошкільнята та молодші школярі (1-2 клас), то вчителям не потрібно розповідати їм подробиці жахіть війни. Але можна сказати, що є злий ворог, який напав на нашу країну, а твої батьки захищають нас та всіх українців.

Якщо ми говоримо про школярів 7-11 років, то для таких дітей опорою є інформація про навколишній світ. Тобто вони повинні розуміти, що відбувається. Якщо дитина цікавиться та ставить запитання про війну, то варто підтримати її та поговорити. Але важливо бути чесними, не уникати слів «ЗСУ», «війна», «ворог», «агресори».

Зі старшими учнями можна вести глибшу розмову. Пояснити, що батьки вступили до Збройних Сил, тому в них є певні обов’язки. Та розповісти дитині, що у неї також є обов’язки щодо навчання та підтримки власного життя. Говоріть з дитиною про те, чому так сталося, що мами або тата немає поруч. І зазначте, що сумувати за ними — це нормально. І що батьки також сумують за своєю донечкою чи сином.

Як варто підтримувати дитину: чекліст учителя

1️⃣

Обов’язково дізнайтеся у батьків або опікунів учня, чи є в учня можливість підтримувати зв’язок з мамою чи татом, які на фронті. Чудово, якщо дитина може принаймні писати повідомлення чи надсилати свої малюнки.

2️⃣

Не залишайте учня чи ученицю наодинці з думками про тата чи маму на війні. Важливо, щоб була підтримка дорослих і вдома, і у школі. Бо саме відчуття підтримки є ключовим для того, щоб дитина почувалася в безпеці. Слухайте дитину, якщо вона не заперечує, частіше беріть за руку та обіймайте. Але завжди запитуйте, чи хоче дитина цього зараз.

3️⃣

Реагуйте на будь-які емоції учня. Не важливо, чи він проявляє агресію, чи замикається в собі, важливо приділити увагу. Порозмовляйте з учнем наодинці, а за потреби відведіть до шкільного психолога.

4️⃣

Якщо дитина запитує про ваші емоції, чи буває вам страшно та як ви реагуєте на війну, важливо давати чесні відповіді. Розкажіть, що вам також може бути сумно та лячно, і поділіться своїми способами впоратися з цим станом. Але закінчуйте розмову словами підтримки. Скажіть, що з нею поруч є ви, друзі та її близькі люди, щоб дитина розуміла, що вона не самотня.

5️⃣

Пропонуйте дітям звичні та приємні активності: гуртки чи спортивні секції. Залучайте учнів намалювати малюнки або виготовити обереги, які передадуть воїнам. І в тому числі батькам дітей, які є у класі.

6️⃣

Не примушуйте учнів до розмови, а запрошуйте. Якщо вчитель розуміє, що може підтримати цю розмову та підтримати дитину, то варто поспілкуватися. Якщо внутрішніх сил для цього немає, краще залучити шкільного психолога.

7️⃣

Не перевантажуйте дитини. Існує хибна думка, що чим більше ми завантажуємо дитину — уроками, гуртками, активностями — тим менше у неї часу на хвилювання та сум. Проте насправді це не допомагає. Найкращою підтримкою буде вислухати дитину та дозволити їй висловити всі свої емоції.

Чого не варто робити?

Інколи діти, чиї батьки на війні, можуть не розуміти, чому саме їхні мама чи тато там. Чому в інших однокласників батьки не воюють. І чим молодша дитина, тим це нерозуміння може проявлятися сильніше.

Але вчителям важливо пам’ятати, що не варто знецінювати батьків будь-якої дитини. Не варто у розмовах з дітьми чиїхось батьків когось виділяти, а про когось висловлюватись зневажливо. Це розділить дітей, чиї батьки пов’язані з війною, та чиї ні. Краще це питання обговорити наодинці з учнем.

Також особливу увагу варто приділити дитині, у якої на війні перебуває саме мама. Адже вона може зіткнутися з соціальною стигмою та чути на свою адресу образливі фрази типу «мама тебе покинула» або «жінкам не місце на війні». Варто пояснити дитині, що її мама небайдужа та відважна, і вона теж воїн, як і інші військовослужбовці.

Заборонені фрази 

«Все буде добре, з твоїм татом/мамою нічого не трапиться». Ви не можете цього напевне знати, адже війна — непередбачувана.

«Скоро закінчиться війна» або «скоро твоя мама/тато повернеться з фронту». Це може дати тимчасове полегшення, але з часом підвищить лише рівень тривоги.

«Як справи у твоєї мами/тата?», «Коли вони зможуть до тебе приїхати?», «А що відбувається на фронті?» — це запитання-табу. Вони можуть ще більше засмутити дитину та викликати болісні хвилювання. Також не обговорюйте з дітьми ні у класі, ні наодинці політику та воєнні дії, не переповідайте їм новини.

Не підіймайте тему втрат та смерті та з обережністю відповідайте на запитання щодо цього. Це тема, що може сильно травмувати, особливо, якщо у дитини немає певний час зв’язку з батьками.

«Скоро тобі стане краще», «Це просто така адаптація у тебе» — не кажіть такого, якщо помічаєте пригніченість учня. Адже ми не можемо знати, якою буде ситуація в конкретної дитини. Варто сказати «я можу уявити, що ти зараз відчуваєш, і ти можеш розраховувати на мою підтримку» або «твої батьки роблять все, щоб наша країна перемогла, і ми будемо в це вірити».

«Ти тепер дорослий, ти повинен підтримувати свою маму, поки тато воює» — дуже небажана фраза, адже вона перекладає на дитину обов’язки дорослих. Особливо це стосується хлопчиків, чиї тати на війні. Не варто переносити на хлопчика роль батька.

Як підтримувати здорову атмосферу в класі?

Учителю важливо регулювати свої емоційні реакції на поведінку дітей, їх зацікавленість темою війни та недоречні запитання. А діти молодшого шкільного віку, наприклад, не завжди розуміють, що деякі їхні запитання є недоречними. Тож важливо бути стриманими.

Не залишайте поза увагою ситуації, коли учня, батьки якого на фронті, ображають через це. Або можливо ви стали свідком, коли цю дитину щось запитують, а вона не може відповісти, і при цьому її емоційний стан погіршується. У таких ситуаціях вчителю варто втрутитись.

Також варто проводити класні бесіди та розповідати усім дітям, що є низка запитань, які можуть засмутити чи образити дітей, чиї батьки на війні. Розкажіть, що це болюча тема. Не робіть акцент на конкретних дітях, не наводьте як приклад конкретну ситуацію, що відбулася у вашому класі. Вчитель може проконсультуватися зі шкільним психологом щодо того, як провести якісну бесіду з класом. Щоб дати учням морально-етичні поради, як варто поводитися з дітьми, чиї батьки на фронті. Молодшим дітям можна прочитати казку на тему війни та те, які вона викликає почуття у людей.

Не варто ставити дитину, чиї мама або тато на фронті, у позицію жертви або навпаки у сильнішу позицію. Це вплине на її самооцінку, почуття та взаємодію з однокласниками. Якщо говорити про підлітків, то вони можуть ображати дитину, батьки якої на війні, знаючи, що ця тема є для неї болісною. Вони можуть робити це навмисно, щоб показати свою владу або впоратися з власними болісними почуттями. Якщо такий конфлікт вибухнув, і діти дуже емоційно реагують, варто дати їм час, щоб заспокоїтись. Коли емоції вщухнуть, тоді потрібно розібратися в ситуації — поговорити з ними, прояснити, що відбувається.

Говоріть про війну чесно

Коли у класі загалом підіймається тема війни, вчителям важливо говорити про неї спокійно. Адже війна відбувається не лише на фронті, а й у всій країні, ми живемо в цьому. Не варто уникати цієї розмови, натомість давайте чесні та спокійні відповіді на запитання дітей, залежно від їхнього віку. Дошкільнята та молодші школярі можуть прямо запитувати про воєнні дії, смерть чи насилля, якщо вони десь про це почули. Важливо відповідати на їхні запитання стисло та зрозуміло. І, знову ж таки, без травматичних для їхньої психіки подробиць. Не розповідайте про те, чим дитина не цікавиться, відповідайте чітко на її запитання.

Якщо батьки та вчителі не будуть розповідати дітям про те, що їх цікавить, то вони будуть собі це дофантазовувати. А це може призвести до негативних наслідків: змін у поведінці, зниження успішності, нічні жахіття. Вчителям також важливо відстежувати власні емоції, коли підіймається тема війни у класі. Якщо це для вас важко та боляче, спершу стабілізуйте власний психоемоційний стан. І говоріть з дітьми на тему війни, коли відчуєте власну стійкість.

Під час розмов про війну в класі важливо спостерігати за станом дітей, чиї батьки на фронті. Якщо вчитель помічає негативні реакції дитини, то варто обережно закрити тему. А після цього поспілкуватися з дитиною наодинці. І якщо є можливість, поговорити з батьками чи опікунами, щоб дізнатися, як дитина поводиться вдома, та порівняти з тим, що відбувається у школі.

Коли діти цікавляться війною, варто відстежувати природу їхніх запитань. Чи це потреба задовольнити цікавість? Чи можливість розділити свій біль? Чи для того, щоб отримати підтримку? Чи для того, щоб знизити рівень тривоги та впоратися з невизначеністю? Зацікавленість дітей — це спосіб повернути собі контроль над життям і можливість почуватися в безпеці. Не давайте дітям марні надії, але говоріть про свої сподівання. Наприклад: «я не знаю, коли закінчиться війна, але вірю в наших захисників і мрію святкувати перемогу».

джерело

Немає коментарів:

Дописати коментар