Чи ми остаточно обрали світ, у якому видимість важливіша за сенс?

 

Володимир Макух - Системне Оздоровлення ·

Стежити

9 березня о 12:58 ·

Чому дурість сьогодні збирає мільйони переглядів?

Колись я звернув увагу на одну дивну річ.

Я почав бачити блогерів із мільйонами підписників. Величезні аудиторії. Мільйони переглядів. І я намагався зрозуміти — що саме вони говорять людям.

Відкриваєш відео — а там гримаси, жарти, повтори одних і тих самих кліше. Контент, який не залишає після себе нічого. Ні думки, ні ідеї, ні запитання.

Але саме ці люди стають зразками для наслідування.

Їх слухають.

Їх цитують.

Їх вважають успішними.

І в той самий час є інші люди. Викладачі. Вчені. Філософи. Люди, які все життя працюють із ідеями.

Але вони залишаються десь на периферії уваги.

Їхні думки занадто складні.

Їхні виступи занадто довгі.

Їхня правда занадто незручна.

І в якийсь момент я зрозумів, що проблема не тільки в людях.

Проблема в самій системі.

Раніше повагу здобували знанням і досвідом.

Сьогодні — увагою.

Раніше важливим було те, що ти говориш.

Сьогодні важливо, скільки переглядів це набрало.

Ми більше не запитуємо:

«Чи це правда?»

Ми запитуємо:

«Чи це зайшло?»

І в цій новій культурі сенс поступово поступився місцем видимості.

Глибина — доступності.

Складна думка програє простому шоу.

І найцікавіше те, що це не випадковість.

Це результат того, як працює сучасний цифровий світ.

Ми живемо в епоху алгоритмів. Невидимих математичних формул, які вирішують, що ми будемо дивитися, читати і навіть про що думати.

Алгоритми не розуміють сенсу.

Вони не знають, що таке правда або неправда.

Їм байдуже до глибини.

Їхня єдина задача — утримати нашу увагу.

Якщо ти дивишся розіграші — тобі покажуть ще більше розіграшів.

Якщо ти клікаєш на гучні заголовки — їх стане ще більше.

Алгоритм просто вчиться на нашій поведінці.

І найслабше місце людини — це любов до простого, швидкого і емоційного.

Саме тому в такій системі серйозні ідеї майже завжди програють.

Щоб зрозуміти складну думку, потрібен час, тиша і увага.

А щоб подивитися п’ятнадцятисекундне відео з криком, жартом або провокацією — не потрібно нічого.

Достатньо одного пальця.

І коли система порівнює, що утримує увагу довше, вона майже завжди вибирає друге.

Так поступово формується нова культура.

Культура, де поверхневість стає нормою.

Де дурість часто стає не помилкою, а інструментом.

Де складність перестає бути перевагою.

І найнебезпечніше тут навіть не те, що люди стають простішими.

Найнебезпечніше те, що система починає винагороджувати саме це.

І тоді розумній людині доводиться робити вибір.

Або спрощувати себе, щоб бути почутим.

Або залишатися складним — і ризикувати залишитися непоміченим.

І ось тут починається найцікавіше питання.

Чи готове суспільство знову цінувати глибину?

Чи ми остаточно обрали світ, у якому видимість важливіша за сенс?

Гроші або спокій?

 

Дмитро Карпачов 

4 дн. ·

Чому ви погоджуєтесь працювати за копійки?

Справа не в жадібних роботодавцях. Справа у вашому безсвідомому, яке щодня робить вибір: гроші або спокій. Психіка завжди обирає те, що знижує тривогу, навіть якщо це вбиває ваш банківський рахунок.

У психоаналітичному коучингу ми називаємо це вторинною вигодою від бідності.

Далі найпоширеніші причини, чому ви можете відмовлятися від гідної оплати і що з цим робити.

Відчуття сім’ї

Замість грошей — корпоративи, піца по п’ятницях та гасла про «команду».

У психоаналітичному коучингу це називається регресією до інфантильної потреби в належності. Людина шукає в компанії «ідеальну матір», яка прийме і нагодує.

Для того щоб у такому сценарії почати заробляти більше, має відбутися сепарація. Ви маєте побачити, що робота — це не всиновлення.

Психіка має навчитися витримувати позицію самостійного дорослого професіонала, якому не потрібна безкоштовна «піца», щоб відчувати власну цінність.

Покращення низької самооцінки

Замість грошей дали табличку «ведучий спеціаліст» або «тимлід». Ви погодилися на фантик замість цукерки.

У психоаналітичному коучингу це називається нарцисичною компенсацією. Символічне визнання замінює реальний ресурс. Ego отримує короткочасне підживлення статусом, але матеріальна сторона життя при цьому не змінюється.

За такого сценарію важливо дослідити нарцисичну вразливість людини. А також з’ясувати, чому зовнішній ярлик стає настільки важливим, що людина готова працювати майже безкоштовно.

Результатом такої роботи стає самоцінність, яка спирається на реальні результати і реальні гроші, а не на символічні титули.

Стабільність у клітці

Замість грошей вам дають ілюзію стабільності. Вас лякають, що зараз гарної роботи ніде не знайдеш, що зараз не ті часи, щоб перебирати. Людина обирає вонюче, але знайоме болото замість невідомих перспектив. Бо невідомість завжди лякає, а до смороду болота ти вже наче й звик.

Страх невідомого може бути сильнішим за бажання заробляти більше. У психоаналітичному коучингу робота зі страхом часто зводиться до формули: давай створимо умови, за яких ти не будеш боятися.

Надія як анестезія

Замість грошей вам обіцяють привабливе майбутнє. «Ще треба почекати». «Після нового року обов’язково піднімемо».

Людина погоджується працювати сьогодні за менше, бо психологічно живе в уявному майбутньому, де її нарешті оцінять. Це дозволяє не визнавати неприємну реальність, де не вистачає грошей. Надія тут працює як знеболення.

У психоаналітичному коучингу це називається розщепленням. Ви відрізаєте себе від реальності («зараз погано») і живете у фантазії («скоро буде добре»).

З такого сценарію важливо повернути людину до того, що фактично відбувається «тут і зараз». Коли фантазії про «доброго керівника», який колись усе виправить, перевіряються на реальність, стає можливим приймати дорослі рішення.

Плутанина між цінністю і винагородою

Замість грошей людину цінують, хвалять і шанують. Як наслідок, вона починає сприймати гарне ставлення як оплату своєї праці.

Тут причина може бути у відсутності диференціації. Людина не розрізняє емоційну винагороду (любов або визнання) і матеріальну винагороду.

Часто це формується ще в дитинстві, коли любов дорослих потрібно було заслужити «правильною поведінкою» або старанністю.

За такого сценарію важливо навчитися розділяти ці речі. Похвала може бути приємною, але за мариновані свинячі вуха на базарі все одно доведеться платити реальними грошима. Коли ці поняття розділені, маніпулювати людиною стає значно складніше.

Проблема не в тому, що почуття «сім’ї», стабільність чи надія на перспективу є чимось поганим. Це природні потреби кожної людини.

Проблема починається там, де безсвідоме використовує ці потреби як захист від дорослої відповідальності.

Кожен з описаних сценаріїв має свою ціну. Ви не просто «мало заробляєте» — ви інвестуєте різницю між вашим реальним потенціалом і поточною зарплатою

у відчуття, що вас «люблять» (сім’я),

у відчуття, що ви «важливий» (статус),

у відчуття, що «все буде добре» (надія).

Пісня на Випускний 4 клас "Прощавай, початкова школо"

 

Пісня на Випускний 4 клас "Дружний наш 4 клас"

 розробка: Немшилової А., музика: ШІ

Продовжуватимемо вдавати, що це нормально?

 

«Ви повинні це робити заради дітей».

«Ви знали, на що йшли».

«Це покликання».

Цікаво, що така логіка проявляється тільки тоді, коли вчителі просять про елементарну повагу.

Ніхто не закликає бухгалтерів жертвувати своїми психічними здоров'ям заради електронних таблиць.

Ніхто не сподівається, що інженери будуть жертвувати особистим життям заради мостів.

Ніхто не каже: співробітники корпорації жертвуйте свою зарплату заради загального блага.

А вчителі?

Вчителі мають бути мучениками.

Купуйте матеріали за власні гроші.

Залишайтеся на роботі допізна.

Відповідайте на електронні листи вночі.

Займайтеся волонтерством у всьому.

І посміхайтеся при цьому.

Бо якщо ви нарікаєте, то ви, мабуть, не дбаєте про дітей.

Це є абсурдом. Бо очікувати, що професія буде базуватися на почутті провини та жертовності, є, мабуть, найшвидшим способом забезпечити вигорання людей, які вчителюють.

Віктор Громовий

І обов'язково любіть дітей. Навіть, якщо вони хамлять, знущаються, ігнорують вас, ви любіть.

Без цього будь-яка реформа втрачає сенс

 Данило Гетманцев

  ·

Стежити

7 лютий ·

Під час зустрічі з педагогічною спільнотою в Бородянці говорили про те, що чинна система оцінювання в межах Нової української школи не працює так, як було задумано — і створює більше проблем, ніж рішень.

У початковій школі відсутність бального оцінювання позбавляє батьків і самих дітей розуміння реального рівня знань. Вербальні характеристики залишають простір для суб’єктивних трактувань, а вчителі змушені витрачати непропорційно багато часу на описову документацію замість навчання дітей.

При цьому різкий перехід до бальної системи в старших класах часто супроводжується стресом, зниженням мотивації та психологічними труднощами для учнів.

У 5–8 класах ситуація не простіша. Критеріальне оцінювання за групами результатів є надмірно складним, багаторівневим і перевантаженим бюрократією. Критерії різняться між предметами, не завжди однаково трактуються батьками й учнями, а логіка формування підсумкової оцінки часто залишається незрозумілою. Час педагога йде на папери, а не на якісну роботу з дітьми.

Окрема проблема — фактичне знецінення середнього бала атестата. Сьогодні він не впливає на вступ до закладів вищої освіти, що демотивує учнів системно вивчати всі предмети та зводить шкільне навчання до підготовки виключно до НМТ.

Педагогічна спільнота справедливо наполягає на:

поверненні до уніфікованої, зрозумілої 12-бальної системи оцінювання з 1 по 12 клас;

відновленні обов’язкового врахування середнього бала атестата при вступі до ЗВО.

Нова українська школа має бути зрозумілою для учнів, чесною для батьків і посильною для вчителів.

Без цього будь-яка реформа втрачає сенс.

Звертаюся до МОН та профільного комітету ВР.