Григорій Верьовка – видатний український композитор, хоровий диригент

 

25 грудня 1895 року народився Григорій Верьовка – видатний український композитор, хоровий диригент.

Майбутній митець побачив світ на Чернігівщині в родині, що налічувала 12 осіб і жила в нужді. Маленький Гриць був шостою дитиною. Його батько служив регентом у церковному хорі, він і став першим учителем сина. Помітивши у Гриця неабиякі музичні здібності і добрий голос, батько віддав його до архієрейського хору в Чернігові.

Незабаром хлопця приймають до духовного училища, а потім - до семінарії. Тут він навчається грати на музичних інструментах, співає в семінарському хорі, а згодом стає його регентом.

Робота в хорі дала юнакові змогу практично ознайомитися з класичною хоровою літературою, зокрема, з творами М. Глінки, О. Даргомижського, М. Лисенка, К. Стеценка. У Чернігові юнак познайомився з майбутнім поетом П. Тичиною і зблизився з ним на ґрунті спільних мистецьких інтересів. Пізніше це знайомство переросло в міцну творчу дружбу.

11 вересня 1943 року український уряд підписав постанову «Про організацію Державного українського народного хору», створення якого і керівництво доручили Григорію Верьовці.

Почалось становлення колективу, формування творчих традицій, які збирались краплина по краплині у Харкові, Полтаві, Миргороді, Києві.

Першою помічницею, наснагою і духовною посестрою Верьовки стала його дружина Елеонора Скрипчинська. Разом вони створили й очолили колектив, що заяскравів небаченою мистецькою зіркою. Їх обожнював Павло Тичина:

Що в народнім хорі

Золота опора?

Гурович Григорій

І Елеонора.

Державний український народний хор окрім України виступає в містах Російської Федерації, інших республік. Згодом настають роки закордонних гастролей - Румунія, Польща, Фінляндія, Бельгія, Люксембург, Німеччина.

Одночасно з гастролями хору в Мюнхені, у жовтні 1959 року, радянськими спецслужбами був вбитий провідник українських націоналістів Степан Бандера. До концертного залу на виступ хору зайшли люди з похоронної процесії. Напруження нагадувало очікування вибуху бомби.

Григорій Гурійович звично став перед хором, звів руки, змахнув, - і зал охопило могутнє «Реве та стогне Дніпр широкий». Замість вибуху бомби - шквал оплесків. А потім диригент і хор розпочали «Чуєш, брате мій!». Це було духовним мостом єднання.

Наступного дня Григорію з посольства Радянського Союзу в Німеччині передали: «Чуєш, брате!» більше не виконувати.

Крім хору, викладання в консерваторії, Григорій Гурійович очолював спілку композиторів України.

Помер Григорій Гурійович Верьовка 21 жовтня 1964 року.

Джерело: книга Л. Ященка «Григорій Гурійович Верьовка. Нарис про життя і творчість».