Григорій Савич Сковорода (03.12.1722-09.11.1794), український поет і мислитель, богослов, поліглот, педагог, музикант, знавець Античності й Середньовіччя, один з найбільших і найзагадковіших християнських філософів світу.
Г. Сковорода народився в с. Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. Навчався у Києво-Могилянській академії, але вищої освіти не скінчив. За життя неодноразово спробував отримати вищу освіту в університетах Будапешта, Відня, Братислави та Галле, але сам досконало вивчив латинь, єврейську, грецьку, польську, німецьку, італійську та французьку мови. Мав музичний талант – прекрасно грав на флейті та органі, сопілці, скрипці, гуслях, лірі та бандурі.
У 1742-1744 жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші. У 1750 р. у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
У 1753 р. повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього.
У 1754-1759 рр. жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Учителюючи в Харкові, склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.
З 1769 р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами.
Твори Г. Сковороди збагатили всю східнослов'янську культуру. Він здійснив непересічний вплив на філософію та літературу, за що був названий українським «Сократом».
1 липня 1753 р. Г. Сковорода опублікував свій перший датований вірш, присвячений вступу на єпископську кафедру (в Переяславі).
Перша філософічна публікація Сковороди - трактат «Нарцис, або пізнай самого себе», з’явилася вже після смерті автора (Санкт-Петербург, 1798). Творчий доробок мислителя - філософські та поетичні твори, серед яких «Сад божественних пісень» (1780), «Байки харківські» (1770, 30 байок, написані староукраїнською мовою), «Убогий жайворонок».
Байки Сковороди - це філософські мініатюри, розмисли про сродну працю, щастя та вдячність, яка має наповнювати кожну мить життя мудрої людини, це добрі й кумедні оповідки про тварин, які хитрують, ледарюють, бояться і деруть носа, як справжнісінькі люди. Герої байок показують, як важливо бачити не тільки зовнішню, а й внутрішню суть речей, братися за ту справу, до якої маєш здібності, не обманювати інших і цінувати час. 
Все своє життя Григорій Савич наполягав на освіті, протиставляючи свої ідеї церковній схоластиці. Сам Сковорода володів кількома мовами: латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиблював свої знання вважаючи, що «перший розум наш…».Сковорода був переконаний, що боже царство знаходиться всередині кожної людини. Як філософ, завжди базувався на знаннях Біблії.
Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Він не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі.Григорій Сковорода народився в селі Чорнухи, Лубенського полку, в родині козака.
З дитинства виявляв здібності й бажання вчитися. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де освоїв кілька іноземних мов, в тому числі німецьку, латинську, грецьку.
У 1745-1750 рр. Сковорода багато подорожує Європою, відвідав Словаччину, Угорщину, Австрію. Після повернення займається перекладацькою і викладацькою діяльністю, пише свої перші твори.У 1755 р., після вояжу до Москви, він пише вірші до збірки «Сад божественних пісень». Паралельно викладає поетику, етику і грецьку мову в Харківському колегіумі. До харківського періоду життя Г. Сковороди також належать його знамениті «Байки харківські та вступні лекції-проповіді до курсу етики.
Мислитель вів простий та скромний спосіб життя: сп"оживав звичайну їжу, спав 4 години на добу, проте залишався завжди бадьорим, активним, виявляв милість до бідних.
У перервах між роботою Григорій Сковорода намагався бути на самоті, оселявся в різних віддалених і тихих місцях, де займався письменством.
Після низки наклепів і доносів, в 1769 р., Григорій Савич був звільнений з роботи і у додаткових класах Харківського колегіуму. Це було останнє офіційне місце роботи вченого-філософа і педагога.
Останні 25 років свого життя він був мандрівним філософом, без постійного місця проживання та роботи. Саме в цей час відбувається розквіт його творчості: він завершив збірку «Сад божественних пісень», написав основні філософські трактати, діалоги та притчі.Сам Сковорода називав себе Варсавою (сином свободи).
Помер письменник в селі Іванівка Харківської губернії, після довгої та важкої хвороби. Пізніше був виконаний заповіт просвітителя - на його надгробку з'явився напис «Світ ловив мене, та не впіймав».Григорій Савич був одним із найпопулярніших авторів у тогочасній Україні: у 19 ст. у багатьох домах були його портрети.
Нині могила українського філософа знаходиться в селі Сковородинівка, під Харковом.
Головним змістом людського існування Григорій Сковорода вважав самопізнання.
Свої книги Сковорода писав сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки - російською книжною мовою, пісні - українською.
Сягнувши у своїх помислах життєво важливих, екзистенційно вагомих проблем людського буття, Г. С. Сковорода досі актуальний – як особистість, мислитель, письменник.
Сьогодні твори Г.Сковороди видані у зібранні «Повна академічна збірка творів» (за редакцією Леоніда Ушкалова, 2010), виданнях «Буквар миру. Книга для сімейного читання» (2014), «Сковорода. Найкраще» (2017).
Немає коментарів:
Дописати коментар